СТРОЕНИЕ ШИРОКОГО ЛЕНТЕЦА. 4 страница

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1538

Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, в т.ч. і земель, є: безпосередня участь громадськості у справах покращення екологічної ситуації; надання допомоги органам державвого контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами, попередження та виявлення порушень екологічного законодавства, ліквідації їх наслідків; екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.

З метою координації роботи громадськості, широкого залучення її до розробки та виконання заходів по охороні природних ресурсів, в т.ч. земель, бережливого ставлення до навколишнього природного середовища і підтримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підрозділах Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України можуть створюватися на громадських засадах штаби громадських інспекторів.

Громадські інспектори мають право:

— безперешкодно відвідувати об'єкти в будь-який час їх роботи по пред'явленню посвідчення;

—отримувати інформацію про стан земельних ресурсів, джерело негативного впливу на них та заходи, що вживаються для поліпшення ставу земель;

—брати участь у проведенні спільно з працівниками підрозділів Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України, інших спеціально уповноважених органів контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища рейдів та перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами земельного законодавства;

—проводити перевірки і складати протоколи про порушення земельного законодавства і подавати їх відповідному підрозділу Державного комітету України по земельним ресурсам або органам місцевого самоврядування для притягнення винних осіб до відповідальності, У разі неможливості встановлення особи порушника на місці громадські інспектори можуть доставляти порушника до органів внутрішніх справ або органів місцевого самоврядування;

—брати участь у підготовці до суду матеріалів на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення земельного законодавства;

—вносити до адміністрації підприємств, установ, організацій, відповідних державних органів подання про виявлені порушення земельного законодавства;

—виявляти обставини і причини, які призводять до порушень земельного законодавства, проводити профілактичну роботу щодо попередження таких порушень;

—захищати земельні права і інтереси громадян, пояснювати громадянам вимоги земельного законодавства;

—брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи незалежними групами спеціалістів.

Громадські інспектори працюють у взаємодії з державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища.

65. Моніторинг земельних ресурсів та його значення.

Основою для прийняття управлінських рішень щодо ефективно ви­користання земель є інформація, яку отримує суб'єкт управління від об'єкта управління. На підставі такої інформації приймаються адекватні заходи, які відповідають інтересам суб'єкта управління. Звичайно є ба­гато шляхів отримання такої інформації, проте особливий інтерес стано­вить моніторинг земель.

Моніторинг земель с складовою моніторингу навколишнього при­родного середовища і являє собою систему спостережень за станом зе­мельного фонду нашої країни, у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення. Моніторинг земель — важлива функ­ція управління у сфері використання та охорони земель. ЗК України і Положення про моніторинг земель встановлюють структуру, завдання і зміст моніторингу. Об'єктом моніторингу є весь земельний фонд України незалежно від форм власності на землю. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (знімання, обстеження і дослідження), виявлення змін у ньому, а також оцінки цього стану і про­цесів, пов'язаних із землями.

Завданнями моніторингу земель є: довгострокові систематичні спо­стереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчас­не виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їхніх наслідків; інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за ви­користанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.

Проведення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінекоресурсів, Мінагрополітики, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших міністерств, відомств, установ. Основою його технічного забезпечення є національна автомати­зована інформаційна система.

Нагальна необхідність об'єктивної оцінки екологічного стану земель, яку проводять органи Держкомзему, потребує реалізації цілого комплек­су обов'язкових заходів, а саме:

· збір інформації про стан земель за спеціальним переліком показників; створення банку даних; аналіз і обробка інформації;

· порівняння фактичних параметрів з нормативними; районування земель за категоріями згідно з нормативами; розробка заходів реагування адекватному екологічному станові зе­мель.

Інформацію, одержану у процесі ведення спостережень за станом зе­мельного фонду, узагальнюють у районах, містах, областях, АРК, а також по деяких природних комплексах і передають пунктам збирання автома­тизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастополь­ського міських головних управлінь земельних ресурсів та Державного комітету по земельних ресурсах і єдиному кадастру АРК.

На підставі зібраної інформації та результатів оцінки стану земельно­го фонду складають щорічні доповіді, оперативні зведення, прогнози та рекомендації, які подають до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і Держкомзему для вжиття заходів, спрямова­них на запобігання наслідкам негативних процесів.

Моніторинг земель, на відміну від земельно-кадастрових даних, пе­редбачає фіксацію стану антропогенного навантаження в динамічному розвитку з наступним прийняттям заходів, що відповідають негативному станові.

66. Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів.

Україна має унікальні земельні ресурси і природнокліматичні умови, сприятливі для високого рівня виробництва рослинної продукції, яка забезпечує 90% потреб людини у продуктах харчування. Земельні ресурси становлять 44,4% природноресурсового потенціалу нашої країни. Родючі українські чорнозе­ми займають 59,8% площі сільськогосподарських угідь і визнані еталоном в усьому світі.

Проте земельним ресурсам України властивий певний дуалізм: з одного боку, в ґрунтовому покриву рілля переважають най­більш багаті за родючістю чорноземні ґрунти, з другого — градаційними процесами охоплена практично вся територія їхнього поширення. Екстенсивне ведення землеробства за часів функціо­нування колгоспно-радгоспної системи не припинилось. Також в процесі зміни земельних відносин на селі відбувається висна­ження поживних речовин ґрунтів, втрата гумусу через ерозію, збільшення площ кислих і засолених земель тощо. Тобто шаблонний підхід стосовно використання ґрунтів спостерігається й у даний час'.

Практично не здійснюються ґрунтозахисні заходи. Внесення добрив провадиться у кількостях у 5—8 разів нижчих за міні­мально необхідні. Майже не здійснюється вапнування, гіпсу­вання, заліснення, консервація деградованих земель. Меліора­тивні і протиерозійні заходи виконуються на недостатньому рівні. Усе це свідчить про катастрофічний стан земельних ресурсів нашої країни. Це вимагає прийняття невідкладних ефек­тивних заходів щодо їх охорони, у тому числі і правовими засобами.

Правове регулювання у сфері охорони земель здійснюється відповідно до Конституції, ЗК, законів "Про охорону земель", "Про державний контроль за використанням та охороною земель" інших нормативно-правових актів. Однак вищенаведені норма­тивно-правові акти на сьогодні суперечать один одному.

У ст. 162 ЗК визначено поняття охорони земель — це система правових, організаційних, економічних та інших заходів спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антро­погенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призна­чення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення. Завданням охорони земель є забезпе­чення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. Основними принципами державної політики в сфері охорони земель є: забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу; пріори­тет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторо­вого базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель; нормування і планомірне об­меження впливу господарської діяльності на земельні ресурси; поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності у галузі охорони земель; публічність питань охорони земель, використання коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель.

Змістом охорони земель згідно з ст. 164 ЗК є: обгрунтоування і забезпечення раціонального землекористування; захист сільськогосподарських угідь і лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного за­солення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; збере­ження природних водно-болотних угідь; попередження, погір­шення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; консервацію деградованих і малопродуктивних сіль­ськогосподарських угідь.

В розд. IV Закону "Про охорону земель" закріплена система заходів у галузі охорони земель. Державна комплексна система спостережень включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розві­дування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг. На базі даних державної комплексної системи спостережень формуються на­ціональний, регіональний та місцевий банки даних про стан земель і ґрунтів.

Загальнодержавна програма використання та охорони земель розробляється відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України та охорони довкілля.

Загальнодержавна програма використання та охорони земель визначає склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забез­печення виконання робіт з їх реалізації. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавної програми з урахуванням місцевих особли­востей. Виконання загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель забезпечується органами вико­навчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом.

Документацією із землеустрою в галузі охорони земель є схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування вико­ристання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і земле користувань, що включають заходи еколого-економічної оптимізації використання та охо­рони земель, удосконалення співвідношення і розміщення земель та сільськогосподарських угідь, систем сівозміни, сінокосом і пасовищезміни.

У разі необхідності в складі схем землеустрою може роз­роблятися проект земле охоронних заходів для конкретної зе­мельної ділянки. Проектом земле охоронних заходів визна­чаються види, обсяги, порядок здійснення та фінансування цих заходів. Відповідно до видів та обсягів земле охоронних робіт встановлюються екологічні обмеження щодо використання земель. Документацією із землеустрою повинні передбачатися обмеження щодо господарського використання земель, які виконують важливі екосистемні функції (схили, водоохоронні зони тощо). Власники землі та землекористувачі забезпечують виконання заходів з охорони земель та дотримання екологіч­них обмежень у використанні земель, передбачених проектом землеустрою.

Природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, проти­ерозійне та інші види районування (зонування) земель вклю­чають: поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки; установлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони); визначення територій, що потребують особливого захисту від антропоген­ного впливу; установлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель або ґрунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природнокліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до екологічного району (зони). Порядок здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель визначає Ка­бінет Міністрів України.

Держава здійснює економічне стимулювання заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів землевласниками та землекористувачами шляхом: надання податкових і кредитних пільг фізичним і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії, підвищення родючості ґрунтів та інші заходи, передба­чені загальнодержавними і регіональними програмами вико­ристання та охорони земель; звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи щодо охорони земель на період тимчасової консервації, будівництва та сільськогосподарського освоєння земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою; компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недо­одержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенного забруднених земель; застосування прискореної амортизації основних фондів земле-охоронного і природоохоронного призначення. Компенсація витрат, понесених землевласниками та землекористувачами на покращення екологічного стану земель та підвищення родючості ґрунтів, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів відповідно до загальнодержав­них і регіональних програм охорони земель. Підставою для розгляду питання про економічне стимулювання заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрун­тів є заява чи клопотання землевласників і землекористувачів до органів виконавчої влади чи органів місцевого самовряду­вання, які здійснюють регулювання у сфері охорони земель, за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви чи клопо­тання додається висновок органів виконавчої влади з питань аграрної політики про покращення екологічного стану земель і підвищення родючості ґрунтів згідно з даними агрохімічного паспорта земельної ділянки. Порядок економічного стимулюван­ня заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів встановлює Кабінет Міністрів України.

Важливими заходами охорони земель є стандартизація і нормування. Стаття 165 ЗК встановлює, що стандартизація і нормування у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і са­нітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відпо­відних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

До нормативних документів із стандартизації в галузі охо­рони земель належать: терміни, поняття класифікації; методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інфор­мації про якість земель, прогнозування зміни родючості ґрунтів; вимоги щодо раціонального використання та охорони земель; технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони земель; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативні документи із стандартизації у галузі охорони земель.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробля­ються, затверджуються, перевіряються і переглядаються в по­рядку, встановленому Законом України від 17 травня 2001 р, "Про стандартизацію".

У галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів установлюються такі нормативи: оптимального співвідношен­ня земельних угідь; якісного стану ґрунтів; гранично допусти­мого забруднення ґрунтів; показників деградації земель і ґрунтів. У ч. З ст. 165 ЗК встановлено, що нормативні документи щодо стандартизації у галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Норма­тиви гранично допустимого забруднення ґрунтів визначаються з метою встановлення критеріїв придатності земель для ви­користання їх за цільовим призначенням. До нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів належать: гранично допустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактив­ними речовинами.

Нормативи якісного стану ґрунтів встановлюються з метою запобігання їх виснаженню і використовуються для здійснення контролю за якісним станом ґрунтів. Нормативи якісного стану ґрунтів визначають рівень забруднення, оптимальний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо.

Нормативи оптимального співвідношення земельних угідь встановлюються для запобігання, надмірному антропогенному впливу на них, у тому числі надмірній розораності сільсько­господарських угідь. До нормативів оптимального співвідношен­ня земельних угідь належать: оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого при­родоохоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреацій­ного призначення, а також земель лісового та водного фондів; оптимальне співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, а також земель під полезахисними лісо­смугами в агроландшафтах.

Нормативи показників деградації земель установлюються для кожної категорії земель з метою запобігання погіршенню їх стану і використовуються для здійснення контролю за ви­користанням та охороною земель. До нормативів показників деградації земель належать показники гранично допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів внаслідок антропогенного впливу та негативних природних явищ, а також нормативи інтенсивності використання земель сільськогоспо­дарського призначення. Використання в сільськогосподарському виробництві сільськогосподарської техніки, питомий тиск ходо­вих частин на ґрунт якої перевищує нормативи, забороняється.

Показники інтенсивності використання земель сільськогос­подарського призначення встановлюються з урахуванням даних агрохімічної паспортизації земель. При встановленні показників інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення визначаються сільськогосподарські культури, виро­щування яких обмежується або забороняється, а також техно­логії та окремі агротехнічні операції щодо їх вирощування. Показники інтенсивності використання земель сільськогоспо­дарського призначення використовуються в процесі складання проектно-технологічної документації на вирощування сільсько­господарських культур.

67. Правова охорона ґрунтів: стандартизація та нормування в галузі охорони ґрунтів; відтворення родючості ґрунтів та рекультивація порушених земель.

Охорона ґрунтів є однією з глобальних проблем сучасності, з якою безпосередньо пов'язано забезпечення продовольством населення нашої планети, кількість якого постійно зростає. Тому збереження і відтворення родючості ґрунтів, раціоналізація й екологізація аграрного землекористування — це в першу чергу розв'язання продовольчої, економічної, екологічної проблем і, в цілому, забезпечення національної безпеки. Під впливом наукових розробок, які довели, що земля і ґрунти — різні об'єкти, у ст. 168 ЗК встановив особливий режим охорони ґрунтів. Тим самим ґрунти визнано самостійним об'єктом правових відносин, зокрема охоронних. У зв'язку з цим ЗК має дати юридичне визначення їх поняття.

Однак наукове визначення терміна "ґрунти" дає Закон "Про охорону земель". Ґрунт — це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй власти­вості — родючості. Родючість ґрунту — здатність ґрунту задо­вольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які в сукупності є основним показником якості ґрунту. Ґрунти, завдяки вмісту в них гумусу — органічної складової частини ґрунту, яка утворюється в процесі біохімічного розкладу рос­линних і тваринних решток та формує його родючість. Згідно зі ст. 53 Закону "Про охорону земель" вивезення ґрунтової маси за межі території України, крім зразків для проведення наукових досліджень, забороняється. Ґрунтова маса — це знятий родючий шар ґрунту.

Ґрунти є особливим об'єктом не лише аграрних, але й еко­логічних відносин. Тому в ст. 1 Закону "Про охорону земель" закріплено визначення охорони ґрунтів. Охорона ґрунтів — система правових, організаційних, технологічних та інших за­ходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільсько­господарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.

На відміну від землі ґрунт є рухомим об'єктом, він може бути вилучений з земної поверхні і перенесений до іншого місця. Виснаження ґрунту означає втрату родючості в результаті зміни кількості поживних речовин і руйнування ґрунтової струк­тури. Згідно зі ст. 168 ЗК власники земельних ділянок і земле­користувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Однак, при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого, шару ґрунту з дозволу зазначених органів, власники земельних ділянок і землекористувачі по­винні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхне­вого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якого він був знятий (рекультивація), чи на іншу земельну ділянку для під­вищення її продуктивності та інших якостей.

Закон "Про охорону земель" встановлює основні вимоги до охорони родючості ґрунтів. Власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення. Дані агрохімічної паспортизації земель використо­вуються в процесі регулювання земельних відносин при: пере­дачі у власність або наданні в користування, в тому числі в оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача; проведенні грошової оцінки земель; визначенні розмірів плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів. Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Використання з метою удобрення ґрунтів осадів стічних вод, що накопичуються на водоочисних спорудах, здійснюється з дозволу органу виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів за погодженням з органами виконавчої влади з питань аграрної політики та охорони здоров'я. Застосування осадів стічних вод не допускається на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, землях водного фонду та інших територіях, що підлягають особливій охороні, і на земельних ділянках, які використовуються для випасання худоби, вирощування овочів та фруктів, а також на земельних ділянках, де вміст будь-якої з токсичних речовин перевищує гранично допустиму концентра­цію. Ввезення на митну територію України осадів стічних вод забороняється.

У ст. 166 ЗК встановлено, що рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану і продуктивності порушених земель. Рекуль­тивації в обов'язковому порядку підлягають усі землі, що зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід, і гідрологічному режимі внаслідок прове­дення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт.

Рекультивація земельних ділянок здійснюється шляхом по­шарового нанесення на малопродуктивні земельні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву знятої ґрунтової маси, а в разі потреби — і материнської породи в порядку, який забезпечує найбільшу продуктивність рекультивованих земель. Роботи із зняття, складування, збереження та нанесення ґрунтової маси на порушені земельні ділянки здійснюються за рахунок фізич­них та юридичних осіб, з ініціативи або вини яких порушено ґрунтовий покрив, а роботи з нанесення знятої ґрунтової маси на малопродуктивні землі здійснюються за бажанням власників або землекористувачів, у тому числі орендарів, цих земельних ділянок за їх рахунок.

Комплекс робіт з рекультивації містить у собі: вивчення земельної ділянки, уточнення проектних рішень, прийнятих у техніко-економічному обґрунтуванні заходів для охорони до­вкілля і черговості рекультивації. Рекультивація провадиться у 2 етапи: технічний і біологічний. Технічний етап рекультивації включає проведення робіт з землювання, заходи для організа­ції порушеної території (засипання прогинів, Провалів, мульд осідання тощо), а за необхідності проведення меліоративних робіт. Біологічний етап рекультивації включає внесення добрив, вапнування, гіпсування, розробку креслень, виположування схилів кар'єрів, вирощування багаторічних трав'яних культур, проведення меліоративних робіт."

Від рекультивації земель варто відрізняти їх меліорацію, здійснювану відповідно до Закону "Про меліорацію земель". Рекультивація становить відновлення порушених господарською діяльністю ґрунтів зі здійсненням землювання, а меліорація земель — це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хіміч­них, агротехнічних, агро лісотехнічних та інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, тепло­вого, повітряного та поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалан­сованої раціональної структури угідь. Тобто, меліорація — поліпшення земель, а не їх порушення з наступним віднов­ленням.

Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшен­ня ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушувальні, протипаводкові тощо).

Культуртехнічна меліорація передбачає заходи для упоряд­кування поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каменів, вирівнювання поверхні тощо) та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб.

Хімічна меліорація охоплює заходи для поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування і збагачення ґрунтів фосфором).

Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на поліпшення потужності і агрофізичних властивостей кореневміс­ного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, аераційний дренаж, піскування, гайнування, щілю­вання тощо).

Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи для поліп­шення ґрунтівшляхом використання корисних властивостей захисних лісонасаджень.

Меліорація земель здійснюється згідно з проектами, затвер­дженими в установленому законодавством порядку.

Підприємства, установи та організації при проведенні меліо­рації земель зобов'язані здійснювати заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню, забруд­ненню ґрунтів, вітровій і водній ерозії меліорованих земель, їх деградації, погіршенню стану водних об'єктів. Порядок здій­снення будівництва, експлуатації та забезпечення екологічної безпеки при проведенні меліорації земель встановлюється Законом "Про меліорацію земель".

Законодавство висуває особливі вимоги до охорони ґрунтів. Зокрема, заслуговують окремого розгляду законодавчі вимоги до хімізації ґрунтів, меліорації земель, складування відходів. Таким чином, можна говорити про наявність самостійного правового інституту — правової охорони ґрунтів. Він має широ­кий комплексний зміст.

Нормативною основою правового регулювання хімізації ґрунтів є закони "Про захист рослин", "Про пестициди й агро­хімікати", "Про забезпечення санітарного й епідемічного благо­получчя населення". Найбільш часто забруднювачами ґрунтів є застосовувані при веденні сільського господарства засоби захис­ту рослин — пестициди, а також добрива — агрохімікати. Під пестицидами Закон "Про пестициди й агрохімікати" розуміє отруйні речовини, призначені для знищення шкідливих ор­ганізмів. Агрохімікати, на відміну від пестицидів, становлять мінеральні чи органічні добрива, застосовувані для підвищення врожайності і поліпшення родючості ґрунтів. Використовувані в Україні пестициди й агрохімікати в обов'язковому порядку підлягають державним випробуванням, реєстрації й сертифікації. Перелік пестицидів й агрохімікатів, дозволених для викорис­тання в Україні, регламенти їх використання ведуться Мін­природи. Законодавство встановлює також вимоги до технічних засобів застосування пестицидів і агрохімікатів.