СТРОЕНИЕ ШИРОКОГО ЛЕНТЕЦА. 10 страница

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1585

Якщо кооперативи створені до набрання чинності ЗК, немає потреби у здійсненні відведення, тому що раніше ця земельна ділянка вже надавалася кооперативу у користування. Таким чином, переоформлення земельних ділянок кооперативами-землекористувачами у власність або в оренду є достатньою під­ставою для їх подальшого використання на нових правових засадах без зміни їх цільового призначення.

Об'єктом права власності або права оренди кооперативу є конкретна земельна ділянка, із встановленими межами на місце­вості. Розміри ділянок, що передаються або надаються коопе­ративам під забудову або для експлуатації зведених будівель, встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Вони передбачаються у рішеннях органів вико­навчої влади або місцевого самоврядування і закріплюються у правовстановлюючих документах.

Суб'єктами права власності на землю або права тимчасового землекористування на умовах оренди є кооперативи як юри­дичні особи. Це означає, що житлові, житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи самостійно здійснюють надані їм земельні права, виконують покладені на них обов'язки і несуть юридичну відповідальність за їх невиконання. Члени кооперативу не несуть відповідальності за земельно-правовими, як і за іншими зобов'язаннями цих організацій.

Використання земельних ділянок житловими, житлово-будівельними і гаражно-будівельними кооперативами в основному здійснюється на підставі права власності. Це обумовлено необ­хідністю зведення капітального житловою або гаражного будів­ництва на землях житлової та громадської забудови. Водночас земельні ділянки нерідко використовуються кооперативами на орендних умовах. Це може мати місце, наприклад, при будів­ництві кооперативного житлового будинку (для складування та збереження будівельних матеріалів), під час експлуатації комплексу житлових будинків та інших кооперативних будівель (для створення складських приміщень, ремонтно-експлуатаційної бази та розміщення відповідних служб), при експлуатації авто-гаражів і автостоянок (для ремонту і обслуговування автотран­спортних засобів, тимчасового користування земельними ділян­ками для розбирання автомобілів, тощо).

Земельні ділянки для житлового або гаражного будівництва із земель житлової та громадської забудови на праві власності надаються безоплатно. Однак треба підкреслити, що це має місце лише при їх передачі у власність. Наступне використан­ня земельних ділянок для зазначених цілей здійснюється за плату. Інакше це суперечило б принципу платності спеціаль­ного використання землі. ЗК надає житловим, житлово-будівельним і гаражно-буді­вельним кооперативам можливість набувати право власності па земельні ділянки за цивільно-правовими договорами. Най­більш поширеним цивільно-правовим договором, за яким від­бувається набуття кооперативами землі у власність, є договір купівлі-продажу державних або комунальних земель, включа­ючи набуття земельних ділянок на земельних торгах. Це не виключає можливості їх придбання кооперативами за догово­рами дарування, під час прийняття спадщини та за іншими цивільно-правовими правочинами. На зазначених засадах жит­лово-будівельні і гаражно-будівельні кооперативи можуть набу­вати земельні ділянки, які належать на праві приватної власності.

Важливим положенням земельного законодавства є вимога щодо використання як переданих і наданих, так і придбаних земель за їх цільовим призначенням. Таким цільовим призна­ченням використання земельних ділянок житловими, житлово-будівельними і гаражно-будівельними кооперативами є здій­снення житлового і гаражного будівництва та експлуатація зведе­них об'єктів. їх забудова здійснюється відповідно до вимог, норм і правил містобудівного законодавства, а наступна екс­плуатація зведених житлових будівель і гаражних споруд — із дотриманням правового режиму використання земель житлової та громадської забудови.

84. Поняття і склад земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст.43 ЗК). Вони є однією з категорій, що входить до складу земель України (п. «в» ст. 19 ЗК).

Землі природно-заповідного фонду за своїм цільовим призначенням складаються з двох видів: а) земель природних заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників,
пам'яток природи, заповідних урочищ; б) земель, на яких людиною штучно створені ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мистецтва (ст.44 ЗК).

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним паркам, а також інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Рішення про створення біосферних заповідників приймається Президентом України після вирішення цього питання відповідно до міжнародних угод.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон земельних територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) Радами.

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам і видачі документів на право користування землею визначається статтями 20,122, 123, 125, 126, 149-151 і 208 Земельного кодексу.

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям та громадянам органами Міністерства екології та природних ресурсів України з оформленням охоронного зобов'язання.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року із змінами від 14 грудня 1999 р.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки звільняються від сплати земельного податку.

Підприємства, установи та організації звільняються від плати за землі, включені до складу заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

Законодавством України можуть бути встановлені й інші пільги, спрямовані на забезпечення формування та функцію.

85. Правовий режим земель природно-заповідного фонду.

Згідно з главою 7 ЗК України землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення виділені в ок­рему категорію земель. Однією з основних ознак кожної кате­горії земель є наявність особливого правового режиму, який встановлений законодавством України. Основним завданням правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншо­го природоохоронного призначення є забезпечення їх консер­вативної охорони, яка здійснюється шляхом встановлення від­повідного режиму заповідності.

Правове регулювання охорони і використання земель природно-заповід­ного фонду характеризується рядом правових рис, які є спільни­ми для всіх об'єктів та територій природно-заповідного фонду та, відповідно, земель, на яких вони розташовані.

По-перше, землям природно-заповідного фонду надано ста­тус особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України). Це означає, що за загальним правилом такі землі не можуть передаватися до інших категорій земель, що передбачає зміну їх цільового при­значення. Єдиним винятком з цієї законодавчої заборони є перед­бачена законом можливість надання земель природно-заповід­ного фонду для будівництва лінійних об'єктів, деяких енергетич­них та соціально-культурних об'єктів. Згідно з п. 2 ст. 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебува­ють у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопрово­дів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунк­тів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафто­вих і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Крім того, надання землям природно-заповідно­го фонду статусу особливо цінних земель передбачає закріплен­ня повноважень відання ними за органами державної влади най­вищого рівня. Такі землі можуть вилучатися зі складу земель природно-заповідного фонду і переводитися до складу інших ка­тегорій земель за постановою Кабінету Міністрів України (якщо такі землі розташовані за межами населених пунктів) або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучен­ня (викуп) земельної ділянки погоджене Верховною Радою України. Це означає, що зміна категорійної належності (цільо­вого призначення) земель природно-заповідного фонду, що пе­ребувають у державній або комунальній власності, може мати місце за умови розгляду на.сесійному засіданні Верховної Ради України питання про надання згоди на вилучення (викуп) земельної ділянки природно-заповідного фонду та переведен­ня її до складу земель іншої категорії. Якщо ж земельна ділянка природно-заповідного фонду перебуває у власності громадяни­на чи юридичної особи, то переведення її до іншої категорії зе­мель може мати місце лише за умови погодження Верховною Радою України матеріалів її вилучення (викупу), зокрема про­екту відведення земельної ділянки чи проекту його пере погодження.

По-друге, закон визначає не тільки цільове призначення зе­мель природно-заповідного фонду як особливо цінних земель, що підлягають особливій правовій охороні, а й жорстко регла­ментує види діяльності, які можуть здійснюватися на таких зем­лях у межах їх цільового призначення. Так, згідно зі ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовувати­ся з додержанням вимог законодавства України у природоохо­ронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також для потреб моніторингу нав­колишнього природного середовища. Крім того, на деяких тери­торіях та об'єктах природно-заповідного фонду дозволяються й такі види діяльності, як заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання. Водночас на землях при­родно-заповідного фонду є недопустимими та категорично забо­роняються будь-які види діяльності, що суперечать цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та викори­стання їх природних комплексів чи окремих об'єктів.

По-третє, природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки за­гальнодержавного значення є юридичними особами. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до за­конодавства України можуть бути визнані юридичними особами (ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд Украї­ни»). Це означає, що земельні ділянки, на яких розташовані за­значені вище об'єкти природно-заповідного фонду, підлягають передачі у користування спеціалізованим юридичним особам, основним статутним видом діяльності яких є обслуговування відповідної території чи об'єкта природно-заповідного фонду.

По-четверте, правовий режим земель природно-заповідного фонду визначається на пооб'єктній основі. Вона полягає у тому, що правове регулювання охорони і використання земель при­родно-заповідного фонду здійснюється не лише загальними нор­мами екологічного та земельного законодавства національного чи регіонального рівня, а й локальними правовими актами, в яких конкретизується правовий режим охорони та використан­ня територій і об'єктів природно-заповідного фонду та земель­них ділянок, на яких вони розташовані. Так, завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповід­ників, національних природних парків, регіональних ландшафт­них парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоо­логічних парків визначаються у положеннях про них, які за­тверджуються: а) центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодер­жавного значення; б) органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. А завдання й особливості природо­охоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ ви­значаються на основі Закону України «Про природно-заповід­ний фонд України» безпосередньо в їх первинних облікових до­кументах. Отже, завдяки пооб'єктному підходу забезпечується максимально повне врахування особливостей земельних ділянок природно-заповідного фонду як об'єкта охорони та використан­ня, що істотно підвищує ефективність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

По-п'яте, правове регулювання охорони та використання зе­мель природно-заповідного фонду характеризується наявністю спеціалізованого державного контролю за охороною та викори­станням цієї категорії земель. Згідно з Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (ст. 7) здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержан­ня правового режиму використання земель природно-заповідно­го та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, віднесено не до компетенції Державного агентства земельних ресурсів України чи Міністер­ства аграрної політики України, які здійснюють земельний кон­троль, а до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У складі цього Міністерства державний контроль за охороною та використанням земель природно-заповідного фон­ду здійснюють Головна державна екологічна інспекція України та Служба державної охорони природно-заповідного фонду України, яка діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14 липня 2000 р.

По-шосте, важливою особливістю правового режиму земель природно-заповідного фонду є виключення їх з числа об'єктів зе­мельного оподаткування. Згідно зі ст. 49 Закону України «Про при­родно-заповідний фонд України» надання податкових пільг регулюється Податковим кодексом України.

86. Правовий режим земель водно-болотних угідь міжнародного значення.

До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність (ст. 46 ЗК).
При цьому згідно з п. “г” ч. 1 ст. 164 ЗК України до охорони земель включено збереження природних водно-болотних угідь. Таким чином, законодавство України передбачає особливий правовий режим для деяких видів земель водно-болотних угідь, згідно з яким вони не віднесені ні до земель лісового або водного фондів, ні до земель природно-заповідного фонду. Цей особливий правовий режим земель природних водно-болотних угідь регулюється також міжнародними конвенціями, учасницею яких є Україна. (Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971)).
Під водно-болотними угіддями розуміються райони маршів боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує 6 м.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів “Про затвердження Концепції збереження екологічного різноманіття України” від 12 травня 1997 р. № 439 передбачається проведення інвентаризації земель водно-болотних угідь національного, регіонального та місцевого значення, розробка і прийняття заходів щодо їх охорони та відтворення.
Законом України “Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства” від 17 січня 2002 р. визначено заходи щодо відтворення та збереження водно-болотних угідь. Загальнодержавною програмою охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затвердженою Законом України від 22 березня 2001 р., та передбачено подальший розвиток законодавства, що регулює правовий режим земель водно-болотних угідь міжнародного значення.
На виконання положень міжнародних конвенцій постановою Кабінету Міністрів України “Про заходи по охороні водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення” від 23 листопада 1995 р. № 935 визначено перелік таких водно-болотних угідь України.
Постановою Кабінету Міністрів “Про порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення” України від 29 серпня 2002 р. № 1287 встановлено також правовий режим земель цих угідь. Відповідно до цього Порядку статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано цінним природним комплексам боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об'єктів — природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних чи солонкуватих, у тому числі морським акваторіям, що знаходяться у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України.
Визначення водно-болотних угідь такими, що можуть бути заявлені для надання їм міжнародного статусу, здійснюється Мінекоресурсів за поданням наукових установ та інших заінтересованих організацій і громадян.
Землі водно-болотних угідь можуть бути як у державній, так і комунальній або приватній власності. Якщо на території водно-болотного угіддя створюється об'єкт природно-заповідного фонду, режим охорони такого угіддя і використання його земель передбачається такий самий, як і для земель цього фонду. Якщо на території водно-болотних угідь міжнародного значення не створено об'єкт природно-заповідного фонду, то на них поширюється особливий режим охорони.
На всі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення яких покладається на адміністрації установ природно-заповідного фонду, у межах яких розташовані ці угіддя, а у разі розміщення їх за межами територій природних заповідників, біосферних заповідників і національних природних парків — на територіальні органи Мінекоресурсів за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів.
Відповідно до п. “б” ч. 1 ст. 46 ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність. Охорона цих земель відбувається згідно зі ст. 6 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, яка передбачає, що території та об'єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається Положенням щодо кожної з таких територій чи об'єктів, яке відповідно до цього Закону затверджується Мінекоресурсів.
У даному разі згідно зі ст. 7 цього Закону слід розрізняти землі природно-заповідного фонду і земельні ділянки, передбачені п. “б” ст. 46 ЗК України. Положення цієї статті слід розуміти таким чином, що землі, передбачені п. “б”, можуть бути віднесені до цінних не лише тоді, коли на них розташовані природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність, а й коли самі ці землі мають особливу наукову цінність.

87. Поняття і склад земель оздоровчого призначення.

Правовий режим земель оздоровчого призначення, крім ЗК, встановлюється законами "Про охорону навколишнього при­родного середовища", "Про курорти" та іншими нормативно-правовими актами. Завданням законодавства в цій сфері є регулювання суспільних відносин з організації і розвитку ку­рортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охо­рони з метою створення умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

Відповідно до ст. 62 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" курортними та лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. До земель оздоровчого призначення, належать землі, які мають природні лікувальні властивості, що використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лі­кування людей. При цьому лікувальні властивості мають, як правило, не самі землі, а розташовані на них інші лікувальні ресурси (мінеральні і термальні води, лікувальні грязі й озо­керит, ропа лиманів і озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань).

Відповідно до Концепції розвитку санаторно-курортної га­лузі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 231-р, оцінка потенціалу природно-лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародно­го і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн. Розвиток санаторно-курорт­них послуг тісно пов'язаний з раціональним використанням природних територій курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер,: акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприят­ливі для організації відпочинку та оздоровлення, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Під курортом розуміється освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будинки і споруди з об'єктами інфраструктури, що використовується з метою ліку­вання, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації та підлягає особливій охороні. Залежно від характеру природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні терито­рії, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілі­тації та профілактики захворювань (особливо цінними та унікальними є лікувальні ресурси, що рідко (не часто) зустрі­чаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси в родовищах і є особливо сприятливими та ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань).

До курортів місцевого значення належать природні терито­рії, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань (загальнопоширеними є лікувальні ресурси, що зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси і придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань).

Під лікувально-оздоровчою місцевістю розуміється природна територія, що має мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів і озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації і про­філактики захворювань. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, що суперечить їхньому цільовому призначенню чи може негативно вплинути на природні ліку­вальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздо­ровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу са­нітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється передача земельних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяль­ності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Отже, віднесення земель до категорії оздоровчого призначення передбачає обов'язкову наяв­ність у них як цінних природних властивостей, так і лікувальних якостей, що мають природне походження. При цьому, лікувальні якості мають не землі оздоровчого призначення, а розташовані на них лікувальні ресурси.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про екологічну мережу України", землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами є складовим структурним елементом екомережі, як єдиної тери­торіальної системи, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафт­ного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України під­лягають особливій охороні.

88. Умови і порядок використання земель оздоровчого призначення.

Пріоритетність використання земель оздоровчого призна­чення у суворій відповідності з їх основним цільовим призна­ченням стимулюється законодавцем за допомогою встановлення для суб'єктів землекористування спеціальних податкових пільг.

Єдиного законодавчого акта, який регламентував би право­вий режим використання земель оздоровчого призначення нині в Україні немає. Основний масив спеціальних норм, які регу­люють правовий режим цих земель, міститься в Законі "Про курорти" та прийнятих на його основі підзаконних нормативно-правових актах.

Відповідно до ст. 15 Закону "Про курорти" юридичні та фізичні особи, з метою організації діяльності курортів, вико­ристовують спеціально визначені природні території, що мають мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів і озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації і про­філактики захворювань.

Виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, клі­матологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних і інших дослідницьких робіт. Медико-біологічна оцінка якості та цін­ності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання здійснюються центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я на підставі даних дослідницьких робіт згідно з Порядком здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методик їх використання, затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 2 червня 2003 р. № 243.

Визначені за результатами геологорозвідувальних робіт екс­плуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінераль­них вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що відносяться до природних лікувальних ресурсів, затверджуються і вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням, відповідно до законодавства України. Родовища корисних ко­палин, які належать до природних лікувальних ресурсів, на­даються в користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу. Порядок надання в користування таких родовищ визначається Кодексом України про надра та іншими актами законодавства. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, які належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами в порядку, визначеному законодавством України. Спеціальне використання природних лікувальних ресурсів здійснюється за плату відповідно до Ко­дексу України про надра. Нормативи плати за користування природними лікувальними ресурсами та порядок її справляння встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Мінеральні води, лікувальні грязі, що належать до природ­них лікувальних ресурсів, видобуваються в обсягах, ліміт яких затверджується Державною комісією України по запасах корис­них копалин. Якість природних лікувальних ресурсів регламен­тується спеціальним медичним (бальнеологічним) висновком, який визначає кондиційний склад корисних і шкідливих для людини компонентів. Медичний (бальнеологічний) висновок надається центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я.

Видобуток, підготовка, переробка та використання підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ре­сурсів, здійснюються згідно із затвердженими проектами та встановленими центральним органом виконавчої влади з геології та використання надр квотами. Відповідальність за недотри­мання затверджених проектами умов і встановлених квот покла­дається на суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у центральному органі виконавчої влади з геології та викорис­тання надр спеціальний дозвіл на використання надр з метою експлуатації родовищ корисних копалин. Згідно зі ст. 45 Закону України від 12 липня 2001 р. "Про нафту і газ" проекти на проведення геологорозвідувальних робіт на землях оздоровчого призначення підлягають обов'язковій екологічній експертизі.