СТРОЕНИЕ ШИРОКОГО ЛЕНТЕЦА. 11 страница

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1520

Забудова курортів здійснюється відповідно до затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів курортів, іншої містобудівної документації. Будівництво на землях курортів нових і розширення діючих промислових під­приємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо з задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, чи таких, що можуть негативно вплинути на природні лікувальні фактори, забороняється.

Надання земельних ділянок для створення чи розширення курорту здійснюється в порядку, встановленому ЗК, на під­ставі розробки техніко-економічних обґрунтувань використання землі і проектів відводу земельних ділянок з урахуванням затвер­джених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування земель. Землі курортів використо­вуються в порядку, визначеному проектами організації вико­ристання території та Генеральним планом забудови курорту з урахуванням вимог до правових режимів округів і зон санітар­ної охорони. Відповідно до ст. 25 Закону "Про оренду землі" орендар зобов'язаний дотримуватися режиму використання земель оздоровчого призначення.

Відповідно до Генеральної схеми планування території Ук­раїни наміри та потреби використання окремих територій, визначені у державних програмах економічного і соціального розвитку, інших державних програмах, схемах розвитку галузей економіки, передбачають необхідність значного збільшення територій оздоровчого призначення.

Розвиток курортів здійснюється згідно з довгостроковими комплексними і цільовими державними і місцевими програмами, що розробляються на основі даних Кадастру природних ліку­вальних ресурсів, об'єктивних показників ефективності ліку­вання, медичної реабілітації і профілактики захворювань, резуль­татів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінан­сово-економічних показників діяльності курортів. При цьому визначаються параметри та режим використання природних лікувальних ресурсів з урахуванням екологічних і санітарно-гігієнічних обмежень тощо. Містобудівна документація, яка регламентує всі види будівництва на території курортів, роз­робляється відповідно до законів "Про основи містобудування", «Про регулювання містобудівної діяльності», регіональних і місцевих Правил забудови та інших нормативно-правових актів і під­лягає обов'язковій державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам. Економічне обґрунтування проектів розвитку ку­рортів і економічна оцінка їх природних лікувальних ресурсів провадяться у відповідності зі спеціальними Методиками, по­рядок розробки і затвердження яких установлений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 452.

Порядок використання територій курортів визначається спе­ціальними нормативно-правовими актами, зокрема: Положенням про курорти Євпаторія, Поляна, Сойми, Любінь Великий, Миргород та Ворзель, затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 12 жовтня 1982 р. № 490; Положенням про курорти Трускавець і Слов'янськ, затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 16 грудня 1982 р. № 421; Положенням про курорти Бере-зівські мінеральні води і Синяк, затв. постановою Ради Міністрів Української РСР від 16 серпня 1982 р. № 614; Положенням про курорт Сатанів, затв. постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 16 жовтня 1992 р. № 591; Положенням про Всеукраїнську дитячу оздоровницю — курорт Євпаторія, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 р. № 1269, тощо.

У постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1067 "Про затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим до 2017 року" визнається, що на сьогодні не розв'язується вкрай ак­туальна проблема нераціонального та неефективного вико­ристання земель рекреаційного призначення і природних ліку­вальних ресурсів регіону. Мають місце порушення земельного законодавства та зловживання у сфері земельних відносин. Загрозливого характеру набули зсувні та абразійні процеси, що наливають на стан берегової лінії. Тільки 11% Чорноморсько­го узбережжя Криму захищено берегоукріплювальними спо­рудами.

Розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв'язок, ко­мунальне господарство) потребує розв'язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов'язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та зба­гачення природного середовища курортів.

Розвиток виробництва на курортних територіях призвів до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентра­ція у деяких місцевостях санаторно-курортних закладів, велика питома вага промислового та сільськогосподарського виробни­цтва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури (водопостачання та теплопостачан­ня, енергозабезпечення, комунального господарства, транспорту), низький рівень комфортності оздоровниць створюють надмір­не антропогенне навантаження, знижують престижність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.

89. Правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони земель оздоровчого призначення.

Метою санітарної охорони курортів є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забруд­ненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони, що становить собою територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. Відповідно до Закону "Про курорти" в межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних про­цесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Для курортів, які використовують родовища корисних копалин що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні міне­ральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. У разі використання пов'язано між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декількома курортами для них може встановлюватись єдиний округ санітарної охорони.

Зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопоста­чання, водозабірні і водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздо­ровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється діяльність, яка може призвести до запо­діяння шкоди підземним і відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Критерії і форми такого зонування добре спостерігаються на прикладі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвер­дження Положення про Всеукраїнську дитячу оздоровницю — курорт Євпаторія", відповідно до якого курорт Євпаторія включає: курортну зону, яка має природні лікувальні фактори, об'єкти та споруди для їхнього використання, санаторно-курортні заклади відпочинку і культури, а також видовищні заклади, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування дітей та їх батьків, які прибувають на курорт для лікування та оздоров­лення; зону, у якій знаходяться житлові будинки, господарські будівлі, спорудження та інші об'єкти, які належать громадянам, що постійно проживають на території курорту; зону, у якій розміщені централізовані об'єкти господарювання; зону сані-тарно-гігієнічних і оздоровчих лісів.

Межі округів і зон санітарної охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з ухваленням рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення. Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної") охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами одночасно з ухваленням рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.

Режими округів і зон санітарної охорони курортів держав­ного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а курортів місцевого значення — Радою міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адмі­ністраціями відповідно до вимог законодавства про курорти. Відповідно до ст. 33 Закону України від 5 березня 1998 р. "Про відходи" забороняється несанкціоноване скидання і розміщення підходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, па землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів та в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. В ст. 39 Закону "Про охорону земель" встановлено заборону на застосування осадів стічних вод на землях оздоровчого призначення.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони, що встановлюються в його межах у порядку розробки проектів землеустрою. Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розта­шовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також при­бережну смугу моря і прилягаючу до пляжів територію шири­ною не менш 100 м. На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небез­печних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладка кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будь-яких будівель і інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом і охороною природ­них і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скид­них і стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їхнього обслуговування (ремонт, мийка тощо); влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твер­дих відходів, полів фільтрації та інших споруд для прийому і знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ ліку­вальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, що безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

На території першої зони (зони суворого режиму) дозволя­ється здійснювати діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтова­них висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз, виконувати берегоукріплювальні, про­тизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилеломи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали. Забудова цієї території (нове будівництво реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та упорядкування об'єктів містобудування) здійснюється відповідно до законо­давства, державних стандартів і норм, затвердженої містобудівної документації.

Друга зона (зона обмежень) охоплює територію, з якої від­бувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер і лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних і прісних вод, що формують мінеральні джерела; природні і штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей та територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади і заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси й інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства і правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може привести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється: будівництво об'єктів і споруджень, не пов'язаних з безпосе­реднім задоволенням потреб місцевого населення і громадян, які прибувають на курорт; проведення гірничих і інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням тери­торії; спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації; забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; влаштування звалищ, гноє­сховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що при­водять до забруднення водойм, фунту, ґрунтових вод, повітря; розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив; здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів; скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин із транспортних (плаву­чих) засобів і трубопроводів.

Усі багатоквартирні будинки в межах другої зони (зони обме­жень) повинні мати водопровід і каналізацію. Туалети в приватних будинках в обов'язковому порядку повинні бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються та обладнаються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм споруджу­ються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами. У випадку масового поширення небезпечних і карантинних шкідників і хвороб рослин у парках, лісах і інших зелених насадженнях за погодженням з державною санітарно-епідеміоло­гічною службою дозволяється використання нетоксичних для людини і таких, що швидко розкладаються в навколишньому середовищі, пестицидів.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу форму­вання і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насаджен­ня навколо курорту, а також території, господарське викорис­тання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідро­геологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні і лікувальні фактори.

На території третьої зони (зони спостережень) забороняється; будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових і побутових стічних вод, проведення ви­рубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). Третя зона (зона спостережень) є водночас межею округу санітарної охо­рони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, що не впливають негативно на лікувальні і природні фактори курорту, не погіршують його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов.

90. Поняття і склад земель рекреаційного призначення.

Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призна­чення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних за­ходів. Однак це не означає, що до категорії земель рекреаційного призначення входять всі земельні ділянки, які використовують­ся в рекреаційних цілях. ЗК України проводить чітку лінію між землями, які використовуються в рекреаційній діяльності, та землями рекреаційного призначення як окремої категорії зе­мель. Згідно зі ст. 51 Кодексу до земель рекреаційного призна­чення належать земельні ділянки зелених зон і зелених наса­джень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зай­няті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих табо­рів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а та­кож земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, сільськогосподар­ського, природоохоронного та оздоровчого призначення, які ви­користовуються в рекреаційних цілях, не належать до земель рекреаційного призначення.

Цільове призначення земель рекреаційного призначення. Площа земель рекреаційного призначення в Україні є невели­кою і становить близько 113,2 тис. гектарів або 0,2 % території країни. Відмінність земель рекреаційного призначення та зе­мель інших категорій, які використовуються в рекреаційних цілях, полягає в тому, що останні мають подвійне цільове при­значення: основне і додаткове. Основне цільове призначенням земельних ділянок інших категорій, які використовуються для потреб рекреації, полягає у їх використанні для обслуговування потреб водного, лісового чи сільського господарства, заповідної охорони природи, оздоровлення населення та задоволення його духовних і культурних потреб. Рекреаційне ж використання та­ких земель є їх додатковим цільовим призначенням, тобто до­датковою функцією, яка може здійснюватися лише за умови, що рекреація не суперечить основним цільовим призначенням зе­мель, що належать до інших категорій. Що стосується власне зе­мель рекреаційного призначення, то використання їх для потреб рекреації є їх основним і виключним цільовим призначенням. Саме тому на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати викори­станню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ст. 52 ЗК України).

Законодавство про землі рекреаційного призначення. Ос­новні положення про землі рекреаційного призначення містять­ся в ЗК Україні (глава 9), ЛК України, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р., «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р., «Про туризм» від 15 вересня 1995 р., прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.

91. Правовий режим земель рекреаційного призначення.

Виділяють загальний і спеціальний правовий режим земель рекреаційного значення.

Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначе­ної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них роз­ташовані. Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.

Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов’язково передбачає постійне використання їх для рекреаційних цілей.

Землі рекреаційного призначення можуть використовуватися як для довгострокового, для короткострокового відпочинку населення. Короткостроковий відпочинок організовується, як правило, на землях, не маючи спеціального створених умов для довгострокового відпочинку. Це легкодоступні окультурені природні рекреаційні ресурси: зелені зони, парки і лісопарки, живописні ландшафти і т.д. На землях призначених для довгострокового відпочинку, як правило, розміщуються різноманітні соціально-культурні, туристичні, спортивно0оздоровчі і інші рекреаційні заклади, в яких забезпечені умови для довготривалого відпочинку відпочиваючих. По характеру використання земель рекреаційного призначення можуть бути моноваріантними (тільки для одного виду рекреаційної діяльності), поліваріантними (можуть почергово використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності), і комплексними (можуть одночасно використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності).

Особливістю правового режиму земель рекреаційного призна­чення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну спе­цифіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділян­ки. Цей режим багато в чому визначається ініціаторами створення рекреаційних зон чи об'єктів рекреації у проектах організації ос­танніх. За необхідності власники земель рекреаційного призначен­ня можуть доручати землевпорядним організаціям розроблення проектів внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок. Згідно з ч. 1 ст. 186 ЗК такі проекти підлягають затвердженню влас­никами земель рекреаційного призначення і державній землевпо­рядній експертизі. Проекти внутрішньогосподарського устрою зе­мельних ділянок рекреаційного призначення можуть передбачати їх функціональне зонування з виділенням зон особливої охорони, пізнавальних зон, зон короткострокового відпочинку, обслуговування відвідувачів, господарського призначення та інших зон, пе­редбачених проектами землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній влас­ності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Оскільки приватні власники можуть створювати будинки відпо­чинку, туристичні комплекси, ігрові центри, розважальні й інші ре­креаційні об'єкти, законодавче закріплення їх права на приватну власність на землі рекреаційного призначення є цілком виправда­ним. Проте треба мати на увазі, що згідно з п. "а" ч. 3 ст. 83 ЗК землі загального користування населених пунктів (майдани, ву­лиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) не можуть передаватися з комунальної у приватну власність, що означає заборону приватизації цих земель. Однак вони можуть знаходитись у приватній власності у тому разі, коли відповідні ре­креаційні об'єкти створюються на землях приватної власності без їх вилучення (викупу). Суб'єкти права власності повинні володіти, користуватися і розпоряджатися землями рекреаційного призна­чення з додержанням встановленого законодавством і землевпо­рядною документацією їх правового режиму.

До земель рекреаційного призначення належать різні за ха­рактером і організаційно-правовою формою землі. Рекреаційні зони можуть мати свого землекористувача чи входити до скла­ду інших видів землекористувань, наприклад земель лісового фонду (ліси населених пунктів), природно-заповідного фонду статус останньої з наведених категорій земель вимагає спеціальної уваги, оскільки землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають, так би мовити, «подвійне громадянство»: вони є одночасно землями природно-заповідного фонду і землями рекреаційного призначення. Саме тут найчастіше облаштовуються навчально-туристичні та екологічні стежки марковані траси. Це стосується:

- біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких, поряд із територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселений, належать і рекреаційні зони;

- національних природних парків, у межах яких відхиляється зона регульованої рекреації (тут організовується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населений) огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні доз­воляється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; одночасно тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони) і зони стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелі її, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувач і її парку);

- регіональних ландшафтних парків, що є одночасно природоохоронними і рекреаційними установами, одним з основних завдань яких є створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умо­вах із додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

- дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників та їх композицій для використання, у тому числі в рекреаційних цілях;

- зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

- парків — пам'яток садово-паркового мистецтва загально­державного значення, що є і природоохоронними, і рекреацій­ними установами.

Якщо правові режими земель природно-заповідного фонду і земель рекреаційного призначення у певних випадках можуть «накладатися», то конфлікт режимів земель рекреаційного і оздоровчого призначення виключається, оскільки землі рекре­аційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення. Тобто належність природної тери­торії до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, перебуваючи поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздо­ровчого призначення більш жорсткий, містить більше обме­жень господарської діяльності і забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.

Рекреаційне призначення мають здебільшого зелені зони і пелені насадження міст та інших населених пунктів.

За межами міст та інших населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі, зайняті лісопарка­ми та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристич­но-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, також входять до складу земель рекре­аційного призначення. При цьому межі рекреаційних зон, функціональне зонування та планувальна організація їх тери­торій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування і забудови зон відпочин­ку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова місь­ких і сільських поселень», розділ 5, а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць», розділ 6. Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної доку­ментації покладається на державну санітарно-епідеміологічну службу України. Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятися у складі земель лісогосподарського призна­чення. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватися на засадах як за­гального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 74 Лісового кодексу України використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів із додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою.

Новелою ст.51 ЗК України є віднесення до земель рекре­аційного призначення земельних ділянок, наданих для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

92. Особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу.

Правовий режим земель рекреаційного призначення вільних економічних зон (далі – ВЕЗ) визначається крім загального законодавства про ці землі, також і спеціальним законодавством про ВЕЗ. Програмою розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1756 від 24 вересня 1999 року передбачається створення туристсько-рекреаційних зон і встановлюються загальні вимоги до їх правового режиму. Ці зони повинні мати унікальний рекреаційний потенціал, розвинуту мережу комунікацій, матеріально-технічну базу для рекреаційної діяльності, достатню кількість об'єктів соціальної інфраструктури.

Загальні засади створення ВЕЗ визначені у Законі України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 року. Згідно ст. 1 цього Закону, ВЕЗ являє собою частину території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території ВЕЗ встановлюються податкові, митні, валютно-фінансові пільги, спрямовані на розвиток визначеного пріоритетного виду діяльності (наприклад, рекреаційної). Правовий режим кожної окремої ВЕЗ встановлюється спеціальним законом, прийнятим Верховною Радою України. Серед видів ВЕЗ, що можуть створюватися в Україні, ст. 3 Закону визначає туристсько-рекреаційні.