Література


Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1959


<== предыдущая страница | Следующая страница ==>

1. Історія України: нове бачення: У 2т. / Під ред. В.А. Смолія: - Т2 – К., 1996. с. 281-298.

2. Історія України. / Під ред. В.А. Смолія – К., 1997 р. – с. 307-313.

3. Бойко О. Історія України. – К., 1999. с. 380-394.

4. Кучма Л.Д. “Уклін Вам, хто боронив Вітчизну і творив перемогу”: Доповідь Президента України на урочистому засіданні присвяченому 54-й річниці Перемоги. // Урядовий кур’єр. – 1999. – 12 травня.

5. Голованов Н. Житомирськое Краснознаменное имени Ленинского комсомола. – М., 1977. – с. 53-127.

6. Золотые звезды Полесья. –К.,1978.

 

Ключові терміни і поняття: розстріляне відродження, автономія, репресії, колонізація, окупація, ополячення, румунізація. Пакт Молотова-Рібентропа.

 

 

Згідно з Сталінською економічною концепцією під час “соціалістичного будівництва” перевагу було дано індустріалізації, насамперед, великій, видобувній та паливній галузям. З огляду на пріоритетну роль воєнного фактору у сталінській зовнішній політиці інтенсивно розвивалося також машинобудування і хімічна промисловість. Продуктивні можливості економіки України були великі і неухильно зростали, посідаючи найбільшу питому вагу серед інших республік (крім РРСФР).

В 1940 році продукція всієї промисловості України зросла в 7,3 рази порівняно з 1913 р., а крупної – майже у 10 разів. За розвитком великої промисловості республіка посідала друге місце в СРСР після Росії. В Україні було збудовано 25 доменних печей, з них 4 найпотужніші і на той час найбільші в світі. Було введено мартенівські печі та потужні прокатні стани.

Причини, характер та періодизація ІІ світової війни. Людські та матеріальні втрати України у війні.

Питання про причини ІІ світової війни залишається в історичній літературі досить дискусійним та неоднозначним. Але більшість науковців сходяться на таких:

1. Фашистські і мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції та США.

2. Загострення суперечностей між великими державами в результаті глибокої економічної кризи. З якої кожна держава виходила своїм шляхом.

3. До розв’язання воєнного конфлікту призвела політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія і Франція. З іншого боку, це – безпосередня підтримка Німеччини керівництвом СРСР шляхом підписання пакту Ріббентропа–Молотова (серпень 1939 р.)

Характер війни: загарбницький для країн “Антикомінтернівського пакту”, а для країн антигітлерівської коаліції та народів світу вона мала справедливий визвольний характер.

 

ІІ світова війна поділяється на такі періоди:

І п. – 1.09.1939р. - 22.06.1941р.

ІІ п. – 22.06.1941р. - 19.11.1942р.

ІІІ п. – 19.11.1942р. - 06.06.1944р.

ІV п. – 06.06.1944р. - 08.05.1945р.

V п. – 8.05.1945р. - 02.09.1945р.

У ІІ світовій війні була задіяна 61 держава, на території яких проживало 80% населення Землі, її жертвами стало до 70 млн. чол.

Загальна кількість втрат українців (цивільних і військових) становила 7 млн. чол. (16,7% втрат відносно всього населення України). Повністю або частково знищено 714 міст та 28 тис. сіл, 2 млн. будинків. Без житла залишилося 10 млн. чоловік, було знищено 16 150 промислових підприємств. Матеріальні втрати України становили майже 1,2 трл. крб.

23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад, який доповнювався таємними протоколами, де йшлося про задоволення територіальних апетитів обох держав. Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР трохи не до кордонів 1913 р. Саме територіальний виграш, розподіл сфер впливу, поширення сталінської диктатури на нові території і було основною метою радянсько-німецького пакту. Для Гітлера це був тимчасовий “союз для війни”. Безпосереднім результатом пакту “Ріббентроп-Молотов” був початок 1 вересня 1939 р. агресії Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники Англія і Франція. Так вибухнула 2-а світова війна.

17 вересня 1939 р. сталінський уряд дав наказ військам вступити на територію Західної України та Захід. Білорусії аби, як говорилося у його ноті “взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії”.

21 вересня капітулював польський гарнізон м. Львова. 22 вересня о 14.00 год. частині 2-го кавалерійського корпусу Червоної армії почали входити до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь успішного завершення польської компанії відбувся парад радянських та німецьких військ.

28 вересня радянсько-німецький політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі, був підтверджений новим договором – про дружбу і кордон, який став державною таємницею. Він також, створив умови для вирішення проблеми Бессарабії і Буковини, споконвічних українських територій. Після пред’явлення ультиматуму про повернення цих земель Румунія у червні 1940 р. задовольнила радянську вимогу.

Повсюдно запроваджувалася українська мова, а також український репертуар в театрах. Збільшилась кількість українських шкіл (до 6,5 тис.) з одночасним скороченням польських. Прерогативою радянської влади було збільшення заробітної плати працівникам освіти та охорони здоров’я. Преса і видавництва переводились на українську мову, пропагувався український фольклор. Це була своєрідна українська культурна революція у західноукраїнському регіоні, здійснена за лічені тижні.

 

Наростання загрози нацистської агресії. Стан обороноздатності СРСР.

18 грудня 1940 р. генеральним штабом збройних сил Німеччини було остаточно завершено особливе завдання фюрера, розроблено так звану директиву №21 (план “Барбаросса”). Це був план віроломного нападу на Радянський Союз та його розгрому шляхом “блискавичної війни”.

Україна, як одна із найбагатших частин СРСР була предметом особливого інтересу для німців. Давню мету королів і кайзерів про Україну як “німецьку Індію”, тобто багату колонію, “фюрер” підкріпив антибільшовизмом і расистською ідеологією.

В інструктивному додатку до плану “Барбаросса” гранично відверто говорилося щодо характеру війни: “Війна проти Росії – один з найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це ... оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни – розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю”.

Термін нападу умовно призначався на травень 1941 року. Компанія мала тривати від кількох тижнів до кількох місяців і завершитися виходом німецьких військ на лінію “два А” – Архангельськ – Астрахань...

Чому на початковому періоді війни (1941-1942 роки) радянський народ і його армія терпіли невдачі незважаючи на те, що в міжвоєнний період, а це не менше 20 років, народ готувався до можливої війни, всіляко посилював обороноздатність, спираючись на великі потужності воєнно-економічного потенціалу, створеного в роки “побудови соціалізму”?

Причини невдач СРСР у 1941-1942 роках. Незважаючи на наявність новітніх моделей зброї, промисловість продовжувала масове виробництво озброєння застарілих зразків. А деякі найбільш вдалі зразки було взагалі безпідставно знято з виробництва (наприклад, протитанкову 45 мм. гармату, протитанкову рушницю, протитанкову гранату). Взагалі для оборонної промисловості останніх передвоєнних років характерною була загальмованість, некомпетентність в освоєнні найновіших зразків озброєння. У вищих ешелонах влади створилася ілюзія відсутності безпосередньої загрози війни, а відтак необхідність квапитись.

Між тим чисельність армії швидко зростала. З 1939 року по 1941 рік було сформовано 125 дивізій. Хоча за кількісним показником Червоній армії не було рівних у світі, нових моделей танків було тільки 18 %, літаків 9 %.

Відсутність кваліфікованого керівництва у Збройних Силах, за 17 місяців (з травня 1937 року) з армії було усунуто не менше як 44 тис. представників ком. складу (в 1939 – 1940 рр. 13 тис. звільнено). 1/3 цієї кількості репресованих припадає на Київський особливий військовий округ.

Серед вищого командного складу репресовано кожні двоє з трьох. Обезголовлено 70 % полків і 80 % батальйонів. 1800 генералів потрапили до ГУЛАГУ. На початку 1941 року. лише 7 % ком. складу мали вищу освіту, а 37 % взагалі не мали відповідної освіти.

Жахливий стан Червоної армії був, звичайно, відомий потенційному противнику. Гітлерівське командування глузливо називало Червону армію “глиняним колосом без голови”.

У лютому 1941 року у лісових масивах східної частини Польщі, що дістав кодову назву “район Вінтер” почалася концентрація та підготовка “армії вторгнення” . Вона налічувала загалом 5,5 млн. солдатів і офіцерів, 4,3 тис. танків, 5 тис літаків, 47,2 тис. гармат і мінометів. Це була найкраща армія того часу. Армію вторгнення було розподілено на три групи армій – “Північ”, “Центр” і “Південь”. Причому на напрямках головних ударів німецькі війська мали 6-8 разову перевагу перед радянськими.

Першими відчули наближення розв’язки прикордонники, які взяли під охорону новий кордон.

З червня 1940 року від численної резидентури закордонного відділу НКВС і головного розвід управління генштабу почали надходити тривожні повідомлення про серйозні наміри нацистського уряду порушити радянсько-німецький договір про ненапад. Одним з перших подав такі розвіддані радянський розвідник – український художник М. Глущенко (агентур. псевдонім “Ярема”).

3 квітня 1941 року така інформація надходила майже з 40 точок земної кулі й мало не щодня. Причому у дев’яти випадках повідомлялися точні дані про напад Німеччини, кількість війська. Наркомат оборони і генштаб мали достатньо надійної інформації про воєнну загрозу.

Всі дані про підготовку агресивної війни Німеччиною радянським керівництвом, при вирішальній ролі Й. Сталіна відкидалися як дезінформація.

17 червня 1941 року Гітлер віддав наказ про напад на СРСР. Рівно о 20.00 21 червня у частини вермахту і люфтваффе надійшли і були негайно розпечатані спеціальні контейнери з інструкціями та директивами.

Увечері 21 червня до Сталіна в спішному порядку прибули нарком оборони С. Тимошенко і начальник генштабу Г. Жуков і посилаючись на новітні дані, зокрема відомості, отримані від перебіжчиків, стали наполягати на приведенні усіх прикордонних округів у повну бойову готовність. Але “вождь” залишався вірним собі навіть у цій обстановці, дав дозвіл на приведення військ у бойову готовність без … права відкривати вогонь по військах противника, якщо вони перейдуть кордон.

Велику війну і велику біду приніс людям світанок 22 червня 1941р. Переоцінка сил і можливостей Червоної армії у сполученні з переоцінкою воєнного потенціалу й агресивних намірів Німеччини, що мали місце серед вищого керівництва країни, позначилися і на настроях населення.

Дуже важливе місце у планах німецького командування відводилось взяттю у найкоротші сроки України з її величезними сировинними ресурсами і родючими землями. Цим самим Гітлер та його кліке намагалися посилити свою воєнну економіку, створити вигідний плацдарм для швидкої перемоги над СРСР і досягнення світового панування.

Після сигналу «Дортмунд» фашистська Німеччина раптово напала на СРСР (22.06.41р.).

Мобільні угрупування «Північ», «Центр» і «Південь» німецької армії швидко просувалися на Ленінград, Москву, Київ. До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000км., глибина вторгнення на головних напрямках – 400-600км.

Група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Рундштадта була націлена на Україну. В ній нараховувалося 57 дивізій; 9 танкових та моторизованих, близько 1 тис. літаків.

Їм протистояли Південно-Західний фронт (командуючий М. Кирпонос) та Південний фронт (командуючий І. Тюлєнєв).

У смузі Київського особливого військового округу перевага сил була на боці радянських військ (у живій силі в 1,2 рази, у літаках у 2,5 рази, танках – у 5 разів).

З 23 по 30 червня відбулася найбільша танкова битва у районі м. Львова. На південь від Львова наступали союзники Німеччини – угорці на Станіслав та румуни на Могилів-Подільський та Одесу.

За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу – це 3/5 військ, що перебували у західних округах.

Український напрямок для Гітлера був одним із головних, і це чітко виявилось у процесі експансії проти СРСР. 18 серпня він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України – «безпосереднє стратегічне завдання».

У середині липня 1941р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.

Оборона Києва тривала більше двох місяців (з 7 липня по 26 вересня). Під Уманню було ліквідовано фашистами дві армії. Після чого під Полтавою замкнулись у кільце броньовані німецькі «кліщі». У полон потрапило 660 тис. чол. З яких 60 тис. командирів.

Командуючий фронтом М. Кирпоніс, секретар ЦК КП(б)У М. Бурмистенко та група генералів загинули.

Оборона Одеси тривала 73 дні (з 4.08. по 16.10.1941р.), що мало велике стратегічне і політичне значення, вона приковувала 18 дивізій противника.

У грудні 1941р. під Москвою було розгромлено 38 дивізій фашистів, що зірвало план “Бліцкригу”, створивши умови для контрнаступу радянських військ.

На пропозицію Генерального штабу в березні 1942р. плану операції на весну і початок літа 1942р., головною ідеєю якого була активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а потім рішучий наступ. Сталін вимагав організації серії наступальних операцій на окремих напрямках. Що в кінцевому результаті загрожувало бідою.

4 липня 1942р. після 8-ми місячної оборони було втрачено м. Севастополь. Ворог втратив 300 тис. чол. А до цього німці захопили Керченський півострів.

Катастрофою завершився початий 12 травня наступ на харківському напрямку (в полон потрапило 240 тис. червоноармійців).

Ці поразки різко змінили ситуацію на користь німців, які оволоділи стратегічною ініціативою, 28.06.42р. ними був розпочатий широкомаштабний наступ. 22.07.42р. після захоплення фашистами м. Свердловська Ворошиловоградської області, вся територія УРСР була остаточно окупована.

Отже, некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків та інші фактори були основними причинами трагічних поразок та катастроф на початковому етапі війни.

Плани фашистів що до українських земель у воєнний період – матеріальна база і зручний плацдарм для ведення бойових дій у повоєнний – одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації.

 

2. Фашистський окупаційний режим в Україні у 1941-1944рр.

Територію СРСР Гітлер називав “великим пирогом”, для освоєння якого необхідно, по 1-є, оволодіти ним, по 2-є, управляти, по 3-є, експлуатувати.

“Розділяй і владарюй” класична формула гітлерівців щодо управління.

Окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської Німеччини.

Українську територію нацисти розглядали як “німецький життевий простір”.

20.08.1941р. було утворено рейхскомісаріат “Україна” на чолі з рейхскомісаром Е. Кохом.

До складу генерал-губернаторства, створеного на території Польщі було включено Львівську, Дрогобицьку, Станіславську та Тернопільську області під назвою “дикстрикт Галіціон”.

До складу Румунії під назвою “Трансністія” ввійшли Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області, ряд районів Вінничини, Миколаївщини.

Чернівецька, Сумська, Харківська та Луганська області увійшли у “прифронтову зону”.

Встановлення “нового порядку” супроводжувалося вивезенням сировини і матеріалів, людей (2,4 млн.). За розпорядженням міністра східних територій А. Розенберга з України було вивезено понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичні реліквії та колекції.

Рух Опору в Україні у роки II світовій війні.

Масові звірства та поділ українських територій стали причинами розгортання руху Опору.

Партизанський рух на окупованій території пройшов такі етапи розвитку:

1 етап – “зародження і становлення” – до кінця 1942р.

2 етап – “стабілізація” – до середини 1943р.

3 етап – “активних наступальних дій” – до цілковитого розгрому німців.

30.05.42р. було створено центральний штаб партизанського руху.

Строкач Т. А. в 1942-1945рр. – начальник УШПР.

В жовтні 1942р. – створено Українську Повстанську Армію (УПА).

У 1943р. підірвано 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів, “Рейкова війна”. Здійснено 19 рейдів, довжиною 52 тис. км.

У період 1941/45рр. у партизанських загонах і з’єднаннях діяло 180 тис. чол., 30% з них загинуло.

На початку 1944р. визволена партизанами територія становила майже 12 тис. км2.

Всього на території України діяло понад 60 партизанських з’єднань, близько 2 тис. загонів та груп комуністичного спрямування.

Для боротьби з партизанським рухом німецьким командуванням було виділено 120 тис. солдатів.

Найбільш відомими партизанськими з’єднаннями були з’єднання С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова. Становлення оунівського партизанського руху почалося в середині 1942р. Головою революційного крила ОУН був С. Бендера. У жовтні 1942р. націоналістичні загони об’єдналися в УПА, яка контролювала частину Волині, Полісся, а згодом і Галичини. З кінця 2943 року її очолив Р. Шухевич. Ця армія нараховувала у 1943-1944рр. 30-40 тис. бійців, у 1944-1945рр. – 20-25 тис. Всього в лавах УПА за роки її існування перебувало до 400 тис. осіб.

21-25 серпня 1943р. відбувся III надзвичайний збір ОУН. Під впливом Р. Шухевича ця організація відійшла від тоталітарних принципів, на яких будувалася, до демократичних.

Так, як радянські партизани вважали своєю батьківщиною СРСР, а оунівці – самостійну Україну, то вони ворогували між собою, що послаблювало Рух Опору і призвело до тисяч людських жертв з обох сторін.

 

Утворення антигітлерівської коаліції.

Напад фашистської Німеччини на СРСР довів всьому світові небезпеку агресивних планів Гітлера. Велика Британія та США відчули загрозу безпеці власних країн, що різко зросла. До цього діяв британсько-американський договір про спільні дії на Тихому океані.

У. Черчиль заявив, що війна, що йде загрожує інтересам його країни та її колоній, а напад на СРСР визнав помилкою Гітлера. Черчіль дав згоду на надання економічної і політичної допомоги СРСР. Його підтримав президент США Ф. Рузвельт. Після цього починає складатися антигітлерівська коаліція. Коаліція – від лат. “союз” – політичний або військовий союз держав, які домовились про спільні дії

Етапи створення коаліції:

1. Липень 1941р. – Московська конференція та підписання англо – радянської угоди про: а) спільні дії проти Німеччини та союзників; б) військові поставки в СРСР; в) надання кредитів СРСР; г) відмова від сепаратного миру з противником.

2. Серпень 1941р. – офіційна заява уряду США про допомогу СРСР. 9 –14 серпня 1941р. – проведення “Атлантичної хартії”; надання англо – американської допомоги СРСР; відмова від територіальних домагань та інше.

3. З кінця 1941р. – підписання договорів урядами Польщі та Чехословаччини, які знаходились в еміграції. Формування на території СРСР військових частин: чехословацькі загони і з’єднання; французька ескадрилья та авіаполк “Нормандія”; польські, югославські частини. Підтримка організації “Вільна Франція” на чолі з Ш. де Голлем в боротьбі проти фашистів.

4. 1 січня 1942р. – Підписання Декларації об’єднаних націй в Вашингтоні. Її зміст підписали 26 країн. Декларація включала такі положення: а) заборона підписання сепаратного миру; б) необхідність створення в Європі другого фронту. Укладення трьохсторонього договору (СРСР – Велика Британія – США) поширення на СРСР силу договору про ленд – ліз (постачання зерна, м’яса, нафтопродуктів, танків, літаків). Вступ США у війну.

5. 1942р. – підписання англо-радянського договору про спільне ведення війни. Підписання радянсько-американського договору про спільне ведення війни.

6. 1943р. – затягнення питання про відкриття другого фронту в Європі. Введення англо-радянських збройних сил в Іран. Проведення Тегеранської мирної конференції.

Подолавши значні протиріччя, Велика Британія, СРСР і США утворили дійовий військово-політичний союз для боротьби з фашистськими державами – агресорами.

6 червня 1944р. союзники СРСР відкрили другий фронт в Європі.

 

Звільнення України від німецько-фашистської окупації.

Сталінградська битва (17.07.1942 – 2.02.1943рр.) Під час цієї битви Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн. чол. (1/4 усіх діючих на радянсько-німецькому фронті). Ця битва стала не тільки початком корінного перелому в II світовій війні, а й початком визволення території України.

Першим населеним пунктом визволеним від німецьких військ 18.12.1942р. було с. Півнівка Міловського району Луганської області.

Успішний наступ Червоної армії продовжувався аж до лютого 1943р.

Завдяки операції “Зірка” радянські війська оволоділи Харковом (16 лютого), визволили значну територію Донбасу і Харківщини. Але після 16 лютого стратегічну ініціативу було втрачено, фашисти створили дві ударні групи з семи танкових та моторизованих дивізій вдарили у фланги і тил радянських військ під командуванням Попова. 16 березня м. Харків знову було захоплено фашистами.

З квітня по липень 1943р. на фронтах панувало відносне затишшя.

Влітку 1943р. Німеччина вирішила взяти реванш за Сталінград новим наступом на Курськ.

Курська битва розпочалася 5.07.1943р. і тривала майже 2 місяці. У ній взяло участь понад 4 млн. солдатів. За 50 днів ворог втратив понад 500 тис. солдатів, 3 тис. гармат, 1.2 тис. танків.

Стратегічна ініціатива остаточно було вирвана з рук фашистів.

Розвиваючи успіх війська Південно-Західного фронту (командир Р. Малиновський) на початку вересня визволили Донецьк (8.09) і вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська.

Війська Південного фронту (Ф. Толбухін) визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя.

Війська Воронезького фронту (м. Ватутін) визволили суми та вийшли до Дніпра в районі Переяслава – Хмельницького.

Наприкінці вересня 1943р. Червона армія вже контролювала 700 км. лівого берега Дніпра. У жовтні почалися завершальні бої по розгрому нацистів на Лівобережжі.20 жовтня 1943р. Воронезький, Степовий, Південно – Західний і Південний фронти були перейменовані на 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти.

У перші дні листопада розпочалися вирішальні бої за м. Київ. Визволити столицю України Сталін вимагав до річниці Жовтневої революції. 6 листопада Київ було взято, але ціною величезних втрат. Лише в районі Букрина загинуло 40 тис. бійців. За подвиги здійснені у ході битви за Дніпро, 2438 воїнам надано звання Героя Радянського Союзу (понад 20% від усіх хто одержав це звання у ході війни).

Перемога у битві за Київ стала завершенням корінного перелому в IIСвітовій війні.

Досягнення вирішальних перемог на фронтах значною мірою було зумовлено працею трудівників тилу, завершенням перебудови економіки на воєнний лад. У зміцнення обороноздатності СРСР вагомим був внесок евакуйованих з України на Схід 550 великих підприємств 30 галузей промисловості.

Вони становили майже половину всіх потужностей, введених у дію у східних районах СРСР.

У січні 1944р. майже 2,3-мільйонна Червона Армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. Успішне досягнення цієї мети значною мірою було забезпечене перемогою у січні-лютому під Корсунь-Шевченківськім (німці втратили 55 тис. солдат).

25.03.1944р. війська 2-го Українського фронту вийшли на державний кордон з Румунією.

1-й Український фронт розгромив німецькі війська у районі Тернополя і Кам’янця – Подільського 8 квітня вийшли на кордон з Чехословаччиною.

Квітень – травень 1944р. проведено Кримську операцію, в результаті якої 12.05.1944р. Крим був повністю очищений від гітлерівців.

Влітку 1944р. становище Німеччини значно погіршилось. 6 червня 1944р. американо-англійські війська відкрили 2-й фронт у Європі який відтягнув 60 німецьких дивізій.

В липні на Західній Україні в районі Брод в оточення потрапило 8 німецьких дивізій, серед них була й дивізія СС “Галичина”. До кінця липня їх було знищено.

З 20 по 29 серпня війська 2-го та 3-го Українських фронтів провели Яссо-Кишинівську операцію, в результаті якої було звільнено Молдавію та Ізмаїльську область України.

Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах – с. Лавочне Дрогобицької області – визволили 8 жовтня 1944р. Офіційним днем визволення України вважається 14.10.1944р. коли відбулося офіційне засідання у Києві. Закарпатську Україну остаточно було визволено військовими 4-го Українського фронту 28.10.1944р. 8.05.1945р. капітулювала Німеччина, а 2.09.1945р. – Японія. Друга світова війна закінчилася.

 

4. Внесок України у перемогу.

9 травня 1945р. – день Перемоги народів колишнього Радянського Союзу над нацистською Німеччиною.

Цей день до сьогодні є одним з найбільших свят в Україні.

Україна стоїть на першому місці по абсолютній кількості загиблих в роки війни і на другому (після Польщі) по процентному співвідношенні між числом загиблих і тими, хто вижив.

Загальна кількість загиблих жителів України – 8 млн. осіб, або 16,7% довоєнного населення України. Всі втрати становлять 14,5 млн. чол.

На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу, та понад 28 тис. сіл України (понад 250 із яких врятовано), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Без даху над головою залишилося 10 млн. осіб. В Україні залишилось лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств.

Прямі матеріальні збитки господарству становили 285 млрд. крб. Ця сума в п’ятеро перевищувала асигнування УРСР протягом усіх 3-ох довоєнних п’ятирічок. Загальна же сума втрат, яких зазнали населення і господарство України, становила 1,2 трлн. крб.

Понад 2 тис. українців стали Героями Радянського Союзу, 32 чоловіки – двічі Героями, а льотчик У. Кожедуб – тричі Героєм.

“Все для фронту, все для перемоги” – це гасло в роки війни визначало зміст життя і діяльності всього населення України.

Вже через тиждень після початку війни всі підприємства було переведено на виконання замовлень фронту. Працювати довелося в прифронтових умовах – під бомбардуваннями і обстрілами.

Перехід народного господарства на воєнний лад вимагав евакуації в тилові райони країни найбільш цінного майна, а також кваліфікованих фахівців, діячів науки і культури. Керувала евакуацією комісія, яку очолював заступник голови РНК УРСР Д. Жила. Всього з України було евакуйоване обладнання більш ніж 550 великих підприємств 30 галузей промисловості (1/3 всіх заводів і фабрик, евакуйованих з районів СРСР, що були охоплені війною).

Харківський танковий завод свою першу продукцію в евакуації випустив вже в грудні 1941р., всього за період війни завод випустив більш ніж 35 тис. танків.

Працювали люди в три зміни. В складних умовах збирався врожай. Темпи збирання врожаю в тилових районах, не зважаючи на те що не полях працювали жінки, діти і старі люди, в два три рази перевищували довоєнні.

Визначальний внесок у перемогу над ворогом внесли вчені України. Група вчених на чолі з Е. Патоном розробила метод дугової автоматичної електрозварки корпусів танків Т – 34. Винайдено нові методи плавки броньової сталі (І. Доброхотов). Вчені модернізували зброю і військову техніку. Інститут клінічної хірургії під керівництвом О, Богомольця розробив ефективні методи лікування інфекційних захворювань.

Відомі поети і письменники України (А, Малишко, П, Тичина, М, Рильський, В, Сюсюра) піднімали патріотичний дух народу.

З 15 фронтів, що діяли в період війни, більше ніж половину очолювали генерали – українці за походженнями (А, Єрьоменко, С, Тимошенко, Р, Малиновський, РФ, Черняховський, П. Рибалко, К. Москаленко).

В тилу німецьких військ, на території України діяли понад 50 тис. партизанів, близь 2 тис. загонів і груп, численні підпільні організації, збройні загони українських націоналістів. Великим був внесок України у створення матеріально-технічної бази перемоги над Німеччиною.

Україна зробила вагомий внесок у перемогу над ворогом, і нам є чим пишатися.

Визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистської Німеччини. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній співпраці фронту і тилу. Війна зумовила кардинальні зрушення у суспільному житті України. З одного боку – це не вигойні рани та гігантські збитки, пов’язані з чисельними людськими жертвами, грабіжництвом окупантів, руйнаціями. З іншого – з війною пов’язані завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання свідомості та віри у свої сили народу, концентрація у межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.

Запитання для самоконтролю

1. Яким чином влада розправлялася з українською інтелігенцією в 30-х рр.?

2. Які наслідки для економічного розвитку українських земель мала окупація збоку Польщі, Румунії і Чехословаччини?

3. Як ставилося українське питання в системі міжнародних відносин?

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 |

При использовании материала ссылка на сайт Конспекта.Нет обязательна! (0.027 сек.)