Предмет колоїдної хімії

Дата добавления: 2014-10-03 | Просмотров: 1556

Особенности уголовного процесса Франции (французской исторической формы):

· главным источником уголовно-процессуального права является кодифицированный закон (УПК Франции 1958 г.), опирающийся на конституционные нормы;

· традиционное влияние на предварительном производстве сохраняет розыскное (следственное) начало, в то время как в судебном разбирательстве более сильна состязательность;

· имеет место формализованное предварительное производство, состоящее из трех частей: дознание, возбуждение уголовного преследования и предварительное следствие;

· предварительное следствие производится судебным следователем (судьей), принимающим дело к своему производству. На предварительном следствии имеется вторая судебная инстанция (следственная камера);

· значительными дискреционными полномочиями обладает председательствующий в судебном заседании;

· судебное следствие и прения сторон отделены друг от друга;

· существует кассация как форма пересмотра судебных решений по вопросам права и ревизия как возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам;

· упрощенное производство имеет формы немедленного привода (доставления нарушителя в суд сразу для разбирательства дела) или непосредственного вызова в суд (вызова на судебное разбирательство без предварительного расследования).

Особенности германской формы уголовного процесса:

· основным источником являются нормативные акты (УПК 1877 г.);

· существует формальное предварительное расследование, но без четкого деления его на этапы, без предварительного следствия и судебного следователя;

· имеет место судебный контроль на предварительном производстве (предварительном расследовании: судебная легализация доказательств, собранных стороной обвинения, принятие решений о применении процессуального принуждения происходят в судебных заседаниях;

· широко используется суд шеффенов (народных заседателей, решающих все вопросы совместно с профессиональным судьей);

· предание суду является самостоятельной стадией судебного производства;

· упрощенное производство имеет форму судебного приказа о наказании (судья без разбирательства издает приказ, который вступает в силу при согласии обвиняемого).

Для германского процесса как и для французского характерны Значительные дискреционные полномочия председательствующего в судебном заседании и наличие чистой кассации.

Особенности английской формы уголовного процесса:

· основным источником уголовно-процессуального права является судебная практика в форме прецедентов;

· широко развиты частно-исковые начала, предполагающие право каждого быть обвинителем и право обвинителя отказаться от обвинения по своему усмотрению;

· система судов и правоохранительных органов относительно децентрализована;

· отсутствуют четко выраженные процессуальные стадии возбуждения уголовного дела предварительного расследования;

· досудебная подготовка проводится в виде непроцессуального полицейского дознания;

· судебное следствие и прения сторон не разделены между собой;

· используются (особенно в американском процессе) сделки о признании виновности;

· абсолютно главенствует апелляционная форма пересмотра судебных решений, кассация отсутствует;

· упрощенное производство осуществляется в форме суммарного рассмотрения дела без участия присяжных на основе краткого изложения обвинения и доказательств.

[1] Здесь и далее используется Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации.

[2] Иногда смешанным называют возникший в конце 19 века французский уголовный процесс по кодексу Наполеона 1808 г. Этот процесс сочетал розыскное предварительное расследование и состязательное судебное разбирательство.

[3] По УПК РФ суд народных заседателей упразднен с 1 января 2004 года.

[4] Постановление Конституционного Суда РФ по делу о проверке конституционности положений части первой статьи 47 и части второй статьи 51 УПК РСФСР в связи с жалобой гражданина Маслова В.И, от 27 июня 2000 года // Российская газета. 4 июля. 2000.

[5] Конституционный Суд РФ признает неконституционным ограничение круга представителей в ст. 45 УПК РФ лишь адвокатами. См. определения Конституционного Суда РФ от 05.12.2003 N 447-О; от 5 декабря 2003 г. N 446-О.

[6] При необходимости сохранения в интересах предварительного расследования в тайне факта задержания уведомление с согласия прокурора может не производится, за исключением случаев, когда подозреваемый является несовершеннолетним (ч. 4 ст. 96 УПК).

[7] Полномочия по рассмотрению в досудебном производстве ходатайств об избрании заключения под стражу не могут быть возложены на одного и того же судью на постоянной основе (ч. 13 ст. 108 УПК).

[8] Части 1.1 и 1.2. ст. 140 УПК, введены Федеральными законами от 6.12.2011 г. № 407-ФЗ, от 21.07.2014 г. № 218-ФЗ и призваны ограничить необоснованные проверки правоохранительными органами налогоплательщиков и финансовых организаций.

[9] По делам частного обвинения заявления потерпевшего рассматриваются мировым судьей

[10] Исключение составляют личный обыск перед помещением под стражу, личный обыск лица, проводимый в уже обыскиваемом помещении (ч. 2 ст. 184 УПК) и личный обыск в неотложных ситуациях (ч. 5 ст. 165 УПК).

[11] Ранее закон прямо предусматривал второе условие для производства дознания - небольшую сложность расследования, выраженное в том, что дознание проводилось по делам, возбуждаемым в отношении конкретных подозреваемых, что означало «очевидность» преступления (ч. 2 ст. 223 УПК в ред. до Федерального закона от 06.06.2007 N 90-ФЗ «О внесении изменений в Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации", которым данная норма отменена).

[12] См.: Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 8 декабря 2003 г. N 18-П; Пункт 14 Постановления Пленума Верховного суда РФ № 1 от 5 марта 2004.

[13] Пленум Верховного Суда РФ разъяснил, что глава 40 УПК РФ не содержит норм, запрещающих принимать по делу, рассматриваемому в особом порядке, иные, кроме обвинительного приговора, судебные решения, в частности, содеянное обвиняемым может быть переквалифицировано, а само уголовное дело прекращено, если для этого не требуется исследования собранных по делу доказательств и фактические обстоятельства при этом не изменяются. См. Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации № 60 от 5 декабря 2006 г. «О применении судами особого порядка судебного разбирательства уголовных дел».

Предмет колоїдної хімії

Колоїдна хімія вивчає дисперсні системи та поверхневі явища, що виникають на границі поділу фаз. Засновником колоїдної хімії прийнято вважати Т. Грема, який виконав в 60-х роках ХІХ ст. перші систематичні дослідження колоїдних систем (золів). Надалі колоїдна хімія включила в себе результати, одержані в інших галузях фізики та хімії, і в кінці ХІХ – початку ХХ ст. сформувалась в самостійний розділ хімії.

На основі механічної теорії капілярності, розробленої на поч. ХІХ ст. Т. Юнгом і П. Лапласом, і термодинаміки поверхневих явищ, створеної Дж. Гіббсом в 1878 р., були сформульовані основні напрямки досліджень колоїдної хімії: вивчення процесів утворення нової фази в гомогенних системах, термодинамічної стійкості колоїдних систем, кількісний опис адсорбції на границі поділу фаз. Розвинуті в 1853 р. Г. Гельмгольцем уявлення про будову подвійного електричного шару дозволили дати пояснення електрокінетичним та електрокапілярним явищам. Створення Дж. Релєєм теорії розсіяння світла сприяло кількісному вивченню оптичних властивостей колоїдних систем. Дослідження Ж. Перреном, Т. Сведбергом та Р. Зигмонді броунівського руху колоїдних частинок на основі теорії, розробленої в 1905 р. А. Ейнштейном та М. Смолуховським, дозволило довести реальність існування молекул і справедливість молекулярно-кінетичних уявлень. На основі запропонованої в 1917 р. І. Ленгмюром кінетичної теорії адсорбції були розроблені методи дослідження стану молекул поверхнево-активних речовин в мономолекулярних шарах. В 1928 р. П.А. Ребіндер відкрив явище адсорбційного пониження міцності твердих тіл і в 40-50 рр. на основі розвитку цього напрямку і досліджень структуроутворення в дисперсних системах створив фізико-хімічну механіку. Фізична теорія стійкості колоїдних систем була розроблена в 1937 р. Б.В. Дерягіним разом з Л.Д. Ландау і незалежно від них Е. Фервеєм та Я. Овербеком (теорія ДЛФО). Б.В. Дерягіним також введено поняття про розклинювальний тиск в тонких шарах рідин.

Основні напрями сучасної колоїдної хімії: термодинаміка поверхневих явищ, дослідження адсорбції поверхнево-активних речовин, утворення і стійкості дисперсних систем, їх молекулярно-кінетичні, оптичні і електричні властивості; фізико-хімічна механіка дисперсних структур; розробка теорії механізмів процесів, що відбуваються в дисперсних системах під впливом поверхнево-активних речовин, електричних зарядів, механічної дії тощо.

У зв’язку з тим, що дисперсний стан речовини є універсальним і об’єкти вивчення колоїдної хімії надзвичайно розмаїті, колоїдна хімія тісно пов’язана з фізикою, біологією, геологією, ґрунтознавством, медициною тощо. Різні дисперсні системи (порошки, емульсії, пасти, піни, аерозолі) широко застосовуються в промисловості і сільському господарстві, тому колоїдна хімія є науковою основою багатьох виробництв і технологічних процесів. Серед засобів, які використовуються для керування цими процесами, найбільш дієвим і універсальним є використання поверхнево-активних речовин; останні також широко застосовуються для регулювання поверхневих взаємодій – змочування, миючої дії, мастильної дії, адгезії тощо.

Колоїдна хімія розглядає механізми ряду природничих явищ, таких як утворення і руйнування хмар, утворення осадкових порід, руйнування і вивітрювання гірських порід, іонного обміну в ґрунтах, вітрова та водна ерозія ґрунтів. Колоїдна хімія досліджує процеси, які відбуваються на межі поділу фаз в живих організмах рослинного та тваринного світу, у тому числі в біомембранах; виявляє роль поверхневої активності та її зв’язок з фізіологічною активністю білків, ліпідів тощо.

В останні роки широке розповсюдження здобули, так звані, нанотехнології, в основі яких покладено використання речовин, ступінь дисперсності яких хоча би в одному вимірі сягає 10^-9 м., тобто це типові об’єкти колоїдної хімії.

Колоїдна хімія - це наука про поверхневі явища і дисперсні системи.

Поверхневі явища - процеси, які відбуваються на поверхні поділу фаз в міжфазному поверхневому шарі, як результат взаємодії цих фаз.

Сукупність дисперсних (подрібнених) тіл та середовища, в якому вони знаходяться, називають дисперсною системою. Фаза, подрібнена і розподілена в дисперсійному середовищі, називається дисперсною фазою, а суцільна фаза, в якій знаходиться дисперсна фаза називається дисперсійним середовищем. (рис.1,а)

Основні ознаки об’єктів колоїдної хімії – це гетерогенність і дисперсність.

Гетерогенність – це наявність в системі як мінімум двох фаз, що забезпечує утворення міжфазної поверхні.

Дисперсність - це характеристика розмірів частинок дисперсної фази в дисперсній системі.

Всередині будь-якої гомогенної системи молекули утворюють між собою міжмолекулярні зв’язки (рис.1,б). Молекули, що знаходяться на поверхні мають частково некомпенсовані зв’язки, які певним чином впливають на їх властивості, що відрізняються від властивостей молекул, що знаходяться всередині системи.

Рис. 1. Структура дисперсної (а) та гомогенної (б) систем.

Ці некомпенсовані зв’язки зумовлюють наявність надлишкової вільної енергії на поверхні, яку називають вільною поверхневою енергією. Завдяки цій енергії відбуваються процеси, які називають поверхневими явищами.

Доведено, що під впливом поверхневої енергії знаходяться до шести шарів молекул вглиб від поверхні, а це приблизно 3000-10000 нм (3·10^-6 - 1·10^-5 м). Натомість найменша частинка, що може вважатися окремою фазою згідно молекулярно-кінетичної теорії складається з 20-30 молекул, крім розмір такої частинки 1-5 нм.

Отже колоїдні системи, це дисперсні системи з розмірами частинок дисперсної фази від 1 до 10000 нм (1·10^-9 до 1·10^-5 м).