Література


Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1259


<== предыдущая страница | Следующая страница ==>

1. Історія України: навчальний посібник – С.137-176.

2. Історія України: курс лекцій. - Т.1 - С.374-411, 441-513.

3. Історія України: нове бачення. – Т.1 – С.274-278, 288-293, 315-322.

4. Бойко О. Історія України. К., 1999. – С. 184-215.

5. Крип‘якевич І.П. Історія України. С.253-266.

6. Субтельний О. Україна: Історія. С.296-331.

7. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів, 1992. – С. 59-70.

 

Ключові терміни і поняття: Малоросійська колегія, К. Розумовський, гайдамаки, М. Залізняк, І. Гонта, О. Довбуш, Запорізька Січ

 

Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.

Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.

І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.

Суть імперської політики знайшла чітке висловлення у листі князя Галіцина до канцлера Головкіна «Задля нашої безпеки в Україні треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то сподіваюсь, буде приходити з доносами...».

Здійснюється обмежена влада гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено до Глухова, ближче до російського кордону, біля гетьмана перебував російський резидент-наглядач); експлуатація демографічного потенціалу (1721р. будівництво Ладозького каналу – 10 тис. козаків, 30% загинуло, Дербентський похід – з 6790 козаків загинуло 5183 особи); культурні обмеження (1720р. заборона друкування книг, які різнилися б наріччям). Росіяни отримували на Україні великі землеволодіння.

29 квітня 1722 р. створено Малоросійську колегію, що ставала вищим судовим, контролюючим та наглядаючим органом в Україні.

ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей.

1727 – 1734 рр. гетьмування Д.Апостола.

1727 р. – «Решительные пункты» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією).

ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску.

Вся повнота влади на Україні передавалась «Правлінню

гетьманського уряду» на чолі з кн. О. Шаховським. Цей орган діяв у відповідності до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа».

Терор «Таємної канцелярії».

Україна стала основною базою для постачання російських військ матеріальними та людськими ресурсами під час російсько-турецької війни (1735 – 1739 рр.). Україна втратила 35 тис. осіб і 1,5 млн. крб. збитків.

ІV етап – ( 1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

1750 – 1764 рр. гетьманування К.Розумовського. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією. 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. Як сказав О.Субтельний: «Гетьманщина за Розумовського переживала «золоту осінь» своєї автономії».

V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.

Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим.

Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:

1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.

1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.

1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.

1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.

1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».

Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

 

Соціально-економічний розвиток українських земель.

Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство.

Старшинське землеволодіння існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній.

У 30-х роках ХVІІІ ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини вже перебували у приватній власності старшини.

Збільшується земельна власність російських поміщиків: О. Меншиков (20 тис. господарств), Г. Потьомкін (42,2 тис. десятин).

З’являється мануфактурне виробництво. Ярмарки. Торги. Базари.

Характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель наприкінці ХVII – XVIII ст. були:

- зростання великого феодального землеволодіння;

- обезземелення селян, їх закріпачення;

- розбудова та відокремлення міст від сіл;

- поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури;

- збільшення товарності виробництва;

- зростання паростків капіталістичного укладу в економіці

- формування національного ринку.

Так Україна крок за кроком втрачала свої права, незалежність, свій устрій, церковну автокефалію, навіть своє ім’я, що його офіційно заступило «Малоросія». Хоча , при цьому і збереглася ідея незалежності, суверенності України, ця ідея не згасала і в найтяжчі часи, її успадкували діячі ХІХ ст., вона лягла підвалиною відродження України ХХ ст.

Від кінця 18 ст. До 1917 року українці перебували під владою чужих імперій. Східна Україна входила до Росії, а Західна Україна – до Австрії.

З ліквідацією політичної автономії Східної України наприкінці 18 ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях запровадженням державно-імперської політичної системи з її уніфікаційними методами управління, самодержавно-поліцейською владою. Вся українська територія, що входила до складу Росії, була зрештою поділена на три генерал-губернаторства і 9 губерній: Київську, Подільську, Волинську (Київське генерал-губернаторство); Харківську, Полтавську, Чернігівську (Малоросійське генерал-губернаторство); Катеринославську, Херсонську й Таврійську (Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство).

У губерніях, які поділялись на повіти, а повіти на стани, необмежену владу над усім населенням мали губернатори. Повіти очолювали царські справники, а стани – поліцейські пристави. Губернатори, як правило, були генералами. У 1837 році царський “наказ губернатора” проголосив їх повноважними “хазяями” губерній. Губернські правління перетворилися на виконавські канцелярії розпоряджень губернаторів, а самі губернатори одержали право контролю над діяльністю будь-якої установи та підприємства.

Важливою державною установою була Казенна палата. Вона відала збиранням з населення різноманітних державних податків, які йшли на зміцнення царського режиму. На початку 20 ст. у всіх губерніях заснували охоронні відділення (так звану охранку) для виявлення і покарання політичних противників царського самодержавства.. На українських землях, що були під владою Росії, проживало 8,2 млн. чол. Населення України впродовж 19 ст. зросло втричі, до 23,4 млн. чол.; і це відбувалося не лише за рахунок природного приросту, а й міграції сусідніх етносів.

Російський царизм усілякими пільгами й привілеями заохочував заселення українських земель представниками інших національностей, особливо найбільше заохочувалися росіяни, яким прищеплювалось усвідомлення належності до панівної державної нації та почуття нібито історично-правомірної їх зверхності над людьми інших національностей – фактично в‘язнів царської тюрми народів, як називали тоді Російську імперію ті, хто боровся за її повалення.

Про колонізаторську національну політику царизму свідчить структура міського населення України. Наприкінці 19 ст. українці тут становили не більше третини. Найменше українців проживало у великих містах, в Одесі, наприклад, їх налічувалося не більше 6%, у Києві – 22%. Загалом у промисловості, на транспорті й у торгівлі тоді працювало тут лише трохи більше 9% українців. А серед вчених, митців, медичних працівників, церковних служителів їх було 0,5%.

Українська нація формувалася і розвивалася переважно як селянська. За даними перепису 1897 р. 84% населення України під владою російської імперії становили селяни.

Розвиток сільського господарства в 19 ст. визначала низка тенденцій.

У першій половині 19 ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В під-російських землях воно становило майже 75% усієї землі. Поміщицькі господарства деградували і занепадали, про що свідчить посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій, зниження прибутків тощо. Це підтверджує також і зростання заборгованості поміщиків державі, яка у першій половині 19 ст. становила понад 83 млн. крб.

У 1847-1848 рр. царський уряд провів на Правобережжі інвентарну реформу. Вона обмежила панське свавілля і впорядкувала селянські повинності. Царський уряд хотів цим кроком привернути селянство на свій бік у боротьбі з польськими поміщиками, які брали участь у польському визвольному русі.

Перша половина 19 ст. – це час визрівання ринкових відносин в економіці України.

Про це свідчать такі процеси:

1. зростання товарності сільського господарства;

2. поглиблення спеціалізації окремих районів в сільськогосподарському виробництві;

3. розшарування поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру (приклад, вівчарні заводи та ін. підприємства)

Деякі поміщики намагалися запровадити у своїх маєтках поліпшені засоби обробітку земель, застосовувати удосконалені плуги, молотарки та віялки. Значні ділянки земель відводились під посіви технічних культур і буряків, коноплі, тютюну та льону. Це вимагало поліпшеного обробітку землі та застосування добрив. Застосовується вільнонаймана праця.

Перші вільнонаймані сільськогосподарські робітники з‘явилися на Півдні України.

На Україні дуже часто поміщики віддавали свої землі в оренду купцям, міщанам і заможним селянам. Такі господарства ставали високоприбутковими за рахунок використання найманої робочої сили та новітнього реманенту.

У середині 30-х рр. 19 ст. в Україні відбувається промисловий переворот, який приводить до утворення фабрично-заводського виробництва. Мануфактури занепадають. На заводах широко запроваджується машинне обладнання. Провідне місце зайняла цукрова промисловість та інші переробні галузі. У той час в Україні було 160 суконних фабрик. Розвивається військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі промисловості. У 1789 р. заснований ливарний завод у Херсоні, який відливав гармати та ядра для флоту. В Миколаєві та Херсоні були споруджені суднобудівні заводи.

Кількість промислових підприємств без винокурень в Україні зросла з 200 у 1793 р. до 649 у 1830 р. Збільшується і кількість зайнятих у промисловості робітників та обсяги виробленої продукції.

В основі промислового перевороту лежав технічний переворот, суть якого полягала в заміні ручної праці машинною (паровий двигун та ін.).

Нові машини та технології вимагали якісно нової робочої сили.

Частка вільнонайманої праці продовжує неухильно зростати: якщо у 1825 р. вона становила 25%, то у 1861 р. – вже майже 74%.

Підприємства переважно будуються у містах, а їх власниками вже стають купці, міщани та багаті селяни. Поступово формується спеціалізація районів на виробництві певної промислової продукції.

Вироблену продукцію продавали на ярмарках і базарах.

Мережа транспортних шляхів в Україні була погано розвинута. Основну роль відігравав чумацький промисел.

Найбільшим портом України була Одеса. З 1817 в Одеському порту встановили вільну безмитну торгівлю.

Отже, розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії у першій половині 19 ст. визначали такі тенденції:

· домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало у кризовому стані;

· посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація;

· застосовування застарілих способів і засобів ведення господарства;

· поява в аграрному секторі надлишків робочої сили;

· поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємництва.

Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначаються сумарною дією низки процесів:

· бурхливе зростання кількості промислових підприємств;

· промисловим переворотом, запровадженням нової техніки та технології;

· поступовим витісненням кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою;

· збільшенням ролі вільнонайманої праці;

· виникненням нових галузей промисловості;

· поступовим переміщенням промислових підприємств з сіл у міста;

· формування спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції.

Отже, соціально-економічних розвиток українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій в першій половині 19 ст. позначався двома суперечливими, але взаємопов'язаними суспільними явищами, кризи занепаду, проте все ж певного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмували розвиток суспільства, і зародження, становлення та формування у межах феодалізму нових капіталістичних відносин.

Наприкінці 18 - на початку 19 ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. Кардинальні зрушення в історичній науці, літературі, розвитку мови стали своєрідним підґрунтям пробудження у народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності і необхідності відстоювати свої права.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризувати етапи ліквідації української автономії Російською імперією?

2. Які органи були започатковані в Україні російською владою?

3.Яку роль у визвольній боротьбі відіграв гайдамацький рух?

4. Яким чином була заселена Південна Україна у 18 ст.?

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 |

При использовании материала ссылка на сайт Конспекта.Нет обязательна! (0.027 сек.)