Психологічна підготовка працівників правоохоронних органів до дiй в екстремальних умовах

Дата добавления: 2014-10-24 | Просмотров: 1547

Формування психологiчної готовностi повинно забезпечуватися за допомогою цілеспрямованого та систематизованого комплексу заходів, що здійснюється в межах психолого-педагогічного процесу в органах та підрозділах. Основними завданнями психологiчної підготовки слід вважати:

1) виховання почуття обов’язку, вiдповiдальностi:

2) забезпечення особового складу системою знань i уявлень про особливостi та умови дiяльностi, їх вимоги до особистостi:

3) формування у працівників умінь і навичок виконання службових обов’язків у напружених та складних умовах;

4) розвиток емоційно-вольової стійкості, здатності до ефективної саморегуляції при ускладненні ситуацiї;

5) формування вмінь реально оцінювати рiвень своєї підготовленості до виконання професійних завдань, прогнозувати результати дiяльностi, коригувати свої вчинки.

Психологічна підготовка здійснюється в три етапи: 1) завчасного формування готовностi до дiй в екстремальних умовах; 2) безпосереднього формування готовностi до дiй в екстремальних умовах; 3) підтримання готовностi в процесi виконання складного завдання.

Завчасне формування готовностi до дiй у екстремальних ситуаціях передбачає формування „психологічної надійності”, тобто таких якостей, як упевненість в собі та своїй підготовленості, у своїх колегах, цілеспрямованість, самостiйнiсть при прийнятті рiшення, самовладання, вміння керувати своїми емоціями та ін. У процесi такої підготовки засвоюються знання про можливі варіанти розвитку напружених ситуацій, їх сутність та адекватні варіанти реагування, набуваються відповідні вміння та навички. Потрібно також знати про причини виникнення i особливостi перебігу різновидів екстремальних ситуацій, у тому числі таких масовидних явищ, як мітинги, демонстрації, панічний та агресивний натовп тощо. Стан готовностi визначається правовою освіченістю, правильним розумінням своїх завдань i обов’язків, знанням порядку несення служби та правил застосування зброї i спеціальних засобiв. Необхідно навчитися прогнозувати i враховувати ймовірність несприятливого впливу на психіку таких чинникiв: наявність великої кількості збуджених людей, емоційний стан яких мимоволі передається працівникам; агресивні чи принижуючі гідність висловлювання та дiї окремих громадян, певної групи; провокуючі на несанкціоноване застосування сили дії; раптовість, неочікуваність ускладнення ситуацiї; ризик, зумовлюючий небезпеку для здоров’я i життя; пiдвищена відповідальність за наслідки своїх дiй; внутрішній конфлікт між бажанням уникнути небезпеки та необхідністю виконувати професійні обов’язки; страх помилки та покарання за неї.

Етап безпосереднього формування готовностi до виконання складних завдань полягає в моделюванні умов майбутньої дiяльностi i створенні так званого „передстартового стану”, обговоренні оптимальних дiй та їх послідовності. Практика свiдчить, що чим точніше й повніше уявлення про наступний розвиток ситуацiї, тим більш адекватні методи і засоби реагування особа обирає в необхідний момент (наприклад, перед затриманням озброєного злочинця вивчається план місцевості, розташування приміщень у будинку чи квартирі, шляхи проникнення в приміщення чи його блокування, узгоджуються дiї учасників групи).

Про різноманітність психічних станів i реакцій працівників перед складними, ризикованими подіями свідчать результати проведених нами досліджень: у половини з них зберігаються нормальні психофізіологічні та психологічні показники, близько 30% – відчувають напруженість і невпевненість, у решти спостерігаються ознаки сильного хвилювання i тривоги, аж до проявів неупорядкованої активності чи надмірної скованості. В останньому випадку актуальною стає пересторога щодо їх можливості взагалі виконувати поставлені завдання.

Як раніше вже зазначалося, психологічну напруженість особи значно посилює невизначеність та можлива багатоваріантність розвитку ситуацiї – отже, на цьому етапі набуває особливої значущості своєчасна i якісна (несуперечлива) інформація про перебіг подій, яка в подальшому надасть змогу прийняти правильне рiшення.

Поряд із відпрацюванням конкретних індивідуальних i спільних дiй, потрібно приділяти увагу тренуванню навичок сприймання обстановки та змін у ній, прогнозуванню дiй супротивника, розподілу та концентрації уваги, оперативному запам’ятовуванню, формуванню емоційної стійкості, впевненості в собі, наполегливості в досягненні мети.

Найбільш суттєвими показниками готовностi на даному етапі є цілеспрямована змобілізованість особистості, актуалізація досвіду поведінки в аналогічних обставинах, концентрація на завданні та шляхах його реалізації, установка на максимально раціональне спрямування своїх сил на подолання труднощів i досягнення позитивного результату.

Стан готовностi залежить вiд багатьох об’єктивних та суб’єктивних причин, зокрема, мотивів поведiнки та ставлення до вимог наступного завдання i своїх можливостей. Позитивне ставлення спонукає зацікавленість, пізнавальну активнiсть, емоційно-вольовий підйом; при нейтральному (пасивному) чи негативному ставленні підготовчі дiї потребують більшого напруження, оскільки виникає додаткова необхідність у подоланні бар’єрів негативних емоцій. При відсутності мотивів „на справу” працівник починає керуватися вузькоособистiсними прагненнями і міркуваннями, ігноруючи інтереси колективу, а в кінцевому рахунку – і свої власні. Має значення також наявність досвіду, індивідуальні особливостi особистостi та результативність психологiчної підготовки на попередньому етапі.

Готовність до дiй у напружених ситуаціях на етапі безпосередньої підготовки до виконання складного завдання досягається за рахунок цілеспрямованого та послідовного впливу на працівників за такими напрямами: 1) проведення виховних заходів; 2) обговорення змісту завдання, ознайомлення з обставинами та особливостями майбутніх дiй; 3) організація вправ i тренувань; 4) активізація самонастроєності на успішні дiї.

При проведенні виховних заходів необхідно акцентувати увагу на залежність загального успіху вiд згуртованості колективу, точності й своєчасності виконання своїх обов’язків кожним учасником; наголошувати на почутті вiдповiдальностi, формувати установку на безумовне виконання поставленого завдання, впевненість в успіху; популяризувати приклади професійної майстерності, взаємовиручки, винахідливості. Особливого піклування потребують працівники, у яких раніше були службові негаразди чи емоційні зриви. Негативні емоції можуть зберігатися протягом тривалого часу i впливати на діяльність у новій обстановці, тому їм слід допомогти проаналізувати причини помилок, порекомендувати, як найбільш оптимально чином поводитися в подальшому. Не можна обійти увагою й занадто впевнених у собі осіб, які недооцінюють складність наступного завдання. Виховна робота з ними має бути спрямована на створення адекватної самооцінки, актуалізацію почуття вiдповiдальностi.

При ознайомленні з обставинами майбутніх дiй проводиться роз’яснення сутності завдання, словесне чи наочне ознайомлення з його об’єктивними чинниками, що допомагає визначити найближчі та подальші цілі дiяльностi, реально оцінити можливі труднощі, обговорити оптимальні варіанти поведiнки, спланувати власні дiї та дiї групи в цілому.

Стан безпосередньої готовностi формується й закріплюється за допомогою тренувань i спеціальних вправ: вирішуються ситуаційні завдання, моделюються ситуацiї, наближені до реальних. Незважаючи на деяку умовність, така робота допомагає створити мисленеві моделі наступної дiяльностi. Звичайно, у таких „програваннях” містяться суперечності: окрім їх безумовно корисного результату у вигляді нейтралізації чинника несподіваності як основного стресора напруженої ситуацiї, прогнозування поведiнки в майбутній екстремальній ситуацiї може викликати почуття тривожного чекання, страху та iн. Тому паралельно з тренуваннями необхідна самомобілізація та настроєність на виконання завдання, застосування спеціальних прийомів регуляції емоційних станiв.

Виділення етапу підтримання готовностi у процесi виконання складного завдання зумовлене високоймовірними змінами ситуацiї, виникненням нових труднощів i перепон, до яких потрібно додатково пристосуватися. До того ж, специфіка дiяльностi працівників правоохоронних органів передбачає iнколи тривале чекання небезпеки, яке породжує нудьгу, сонливість, пригнічення або ж надмірне збудження, афективні спалахи. При настанні екстремальної ситуацiї такі негативні стани призводять до порушення перебігу пізнавальних та емоційно-вольових процесів та настання небажаних результатів.

Готовність у процесi виконання складного завдання може підтримуватися за допомогою: 1) управлінського впливу керівника на підлеглих; 2) застосування методів саморегуляції.

Ефективність управлінського впливу визначається, передусім, якістю i своєчасністю надходження оперативної iнформацiї. Результати спеціальних досліджень свідчать, що регулярне надходження iнформацiї дозволяє фахівцю протягом тривалого часу перебувати у станi „активного оператора”, коли суттєво нівелюється негативний вплив ситуацiї i зберігається висока працездатність. Окрім того, суттєве значення має активізація мотивації „на справу”, в тому числі й через вплив на групові настрої, установки, цілі та контроль за діяльністю і самопочуттям кожного працівника (вибірковий, фронтальний та iн.). У окремих випадках, коли дозволяють умови, а виконання завдання передбачає тривале очікування з пониженням м’язового тонусу, корисно проводити спеціальні вправи, застосовувати ритмічну музику тощо.

Слід пам’ятати, що в екстремальних ситуаціях між сприйняттям обстановки i дією – iнколи навіть не хвилини, а секунди. Тому доцільне попереднє опрацювання та застосування формул внутрішнього контролю і самомобілізації: „Зброя до бою! Увага! Зібратися! Я готовий!” та iн. Такі команди підбираються індивідуально, але з дотриманням загальних вимог – вони мають бути короткими, категоричними, сформульованими в теперішньому часі та легкими для запам’ятовування.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Які ситуації повсякденної поведінки та службової діяльності можна віднести до екстремальних? Наведіть визначення екстремальної ситуації.

2. Перерахуйте основні різновиди екстремальних ситуацій в діяльності правоохоронців.

3. Наведіть найбільш характерні особливості стресу, афекту, фрустрації як несприятливих психоемоційних станів.

4. Перерахуйте чинники виникнення негативних психічних станів в екстремальних ситуаціях.

5. Пригадайте визначення поняття “ особиста безпека”.

6. Перерахуйте основні різновиди небезпеки та наведіть їх характеристику.

7. Які групи чинників визначають обмеженість використання працівників-правоохоронців в екстремальних та небезпечних службових ситуаціях?

9. Перерахуйте основні складові психологічної готовності правоохоронця до дій в екстремальних ситуаціях.

10. Наведіть основні завдання організації професійної психологічної підготовки правоохоронців до дій в екстремальних ситуаціях.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Кондратьєв Я.Ю. та ін. Психологічне супроводження оперативно-службової діяльності працівників ОВС в екстремальних умовах. Навчально-методичний посібник. // Психологічне забезпечення оперативно-службової діяльності працівників міліції. Ч. 2. К., 2003

2. Забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ. За ред. Я.Ю. Кондратьєва. К., 1998.

3. Коломеец В.К.Вопросы психологической подготовки сотрудников милиции к действиям в особо сложных условиях. Свердловск, 1975.

4. Столяренко A.M.Психологическая подготовка личного состава ОВД. М., 1987.

5. Андреев Н.В.Психологическое обеспечение переговорной деятельности сотудников ОВД в экстремальних условиях. М., 1997.

6. Буданов А.Б.Педагогика личной профессиональной безопасности сотрудников ОВД. М., 1997.

7. Папкин А.И.Личная безопасность сотрудников ОВД. Тактика и психология безопасной деятельности. М., 1996.