Загальна характеристика судово-психологiчної експертизи

Дата добавления: 2014-10-24 | Просмотров: 2336

Об’єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психологічні виявлення особи, що не виходять за межi норми, не викликають сумнiву у її психiчнiй повноцiнностi (осудностi). Судово-психологiчна експертиза спрямована на вивчення змiсту i структури iндивiдуальної свiдомостi та поведiнки людей у процесi вчинення ними тих чи iнших дiянь або вiдображення явищ навколишнього середовища. За допомогою судово-психологiчної експертизи можна отримати данi, що дозволяють зрозумiти i правильно оцiнити особливостi психiчної дiяльностi i проявiв людини, котрі мають значення для висновкiв правового характеру. Зокрема, висновки експертiв-психологiв сприяють правильному оцiнюванню показань підозрюваних (звинувачуваних), свiдкiв, потерпiлих у випадках, коли вони викликають сумнiв у своїй достовiрностi; неповнолiтнiх – коли ймовірно, що їх показання мають фантастичні нашарування; звинувачуваних – коли дiї неадекватні їхньому стану i властивостям тощо.

Пiдставами для призначення судово-психологiчної експертизи є:

1) відмінність поведiнки підекспертних осiб вiд традицiйної, характерної для вiдповiдної статево-вікової групи людей; незвичайнiсть поведiнки суб’єкта у момент вчинення злочину (химернiсть зовнiшностi, мiмiки, жестикуляцiї, пантомiмiки, рухiв тiла тощо); неадекватна або неналежна оцiнка ним соцiальної, моральної сутностi i значимостi своїх дiй;

2) рiзко вираженi індивідуально-психологічні особливостi суб’єкта (надмірна активнiсть, ейфорія, неврiвноваженiсть, емоцiйнiсть, агресивнiсть, збудливість та ін) чи, навпаки, душевна „глухота”, замкнутість, сором’язливість;

3) ймовірність вiдставання рiвня психiчного розвитку особи вiд вiкової норми;

4) наявнiсть особливостей, що свiдчать про розлади психічних пізнавальних процесах (сприймання, уваги, пам’яті, мислення);

5) невiдповiднiсть поведiнки метi i мотивам вчиненого; незвичайнiсть, невірогідність мотивацiї поведiнки;

6) явно несприятливi умови найближчого соцiального оточення, середовища, у якому тривалий час перебував правопорушник (особливо неповнолiтнiй);

7) наявнiсть у поведiнцi пiдозрюваного ознак, що свiдчать про можливiсть вчинення ним злочину у станi фізіологічного афекту, акумуляції емоцiйного збудження, сильних переживань;

8) перенесення підекспертним у минулому психiчних або тяжких соматичних захворювань, психопатологiчних станiв;

9) сумнiви у вірогідності показань свiдка, потерпiлого, що явно суперечать характеру ситуацiї, iншим даним;

10) сумнiви в авторствi письмового тексту;

11) сумнiви у мотивах самогубства.

Визначено наступний перелік запитань, на якi не може дати відповідь судово-психологічна експертиз, оскільки вони виходять за межі її компетенцiї:

- правова оцінка поведінки (дії чи бездіяльності) – виннiсть або невиннiсть звинувачуваного, форма та вид умислу, достовірність свідчень);

- моральна оцiнка особи та її поведінки;

- запитання, що виходять за межі предметі та об’єкту сучасної психологiчної науки (ясновидiння, парадiагностика тощо).

Межі компетенцiї судово-психологiчної експертизи у кримiнальному процесi окреслюються нижченаведеним перелiком запитань:

1) дiагностика iндивiдуально-психологiчних особливостей (наприклад, пiдвищеної навiюваностi, iмпульсивностi, ригiдностi тощо), здатних суттєво впливати на поведiнку суб’єкта;

2) встановлення основних, закрiплених мотивiв (у психологiчному розумiннi цього поняття) поведiнки людини i мотивацiї конкретних вчинкiв як важливих психологiчних обставин, що характеризують особистiсть;

3) дiагностика наявностi або вiдсутностi у суб’єкта у момент вчинення злочину фізіологічного афекту та iнших непатологiчних емоцiйних станiв, здатних суттєво впливати на свiдомiсть i поведiнку людини;

4) встановлення можливостi виникнення у людини в конкретних умовах психiчних станiв (розгубленостi, втрати орiєнтування тощо) i експертна оцiнка їх впливу на поведінку чи якiсть виконання професiйних функцiй в авiацiї, на залiзницi i в автомобiльному транспортi, у роботi операторiв автоматизованих систем на виробництвi тощо;

5) встановлення здатностi неповнолiтнiх обвинувачених, які мають ознаки не пов’язаного iз психiчним захворюванням вiдставання у психiчному розвитку, цiлковито усвiдомлювати значення своїх дiянь, i визначення, якою мiрою вони здатнi керувати своєю поведінкою;

6) встановлення здатностi підозрюваних, звинувачуваних, свiдкiв, потерпiлих, враховуючи їхнi iндивiдуально-психологiчнi та вiковi особливостi, рiвень розумового розвитку, правильно оцiнювати обставини, що мають значення у справi, i давати правдивi свiдчення;

7) установлення здатностi психiчно здорових потерпiлих у справi про згвалтування (у першу чергу – малолiтнiх) усвiдомлювати характер i значення вчинюваних із ними дiй i чинити опiр.

На сьогоднi традиційними є наступні види судово-психологiчної експертизи:

1) експертиза неповнолiтнiх;

2) експертиза особистих властивостей, основних мотивiв поведiнки, закрiплених у життєдіяльності суб’єкта, та рівня його інтелектуального розвитку;

3) експертиза особливих емоційних станiв, у тому числi фізіологічного афекту.

Інші види експертиз, хоча й мають місце, але проводяться набагато рідше, що не дозволяє на сьогодні проводити узагальнення наявних результатів.

Розглянемо характернi особливостi кожного виду експертизи.