СТРОЕНИЕ ШИРОКОГО ЛЕНТЕЦА. 3 страница

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1587

56. Умови та порядок встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень.

Згідно зі ст. 132 Конституції територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації й децентралізації у здійсненні дер­жавної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з врахуванням їх історичних, економічних, екологіч­них, географічних та демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій

Адміністративно-територіальний устрій становить таку орга­нізацію її території, яка передбачає поділ останньої на адміністра­тивно-територіальні утворення (одиниці), що є компактними частинами єдиної території нашої держави, просторовою осно­вою організації й діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування.

Систему адміністративно-територіального устрою нашої дер­жави складають АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Вони становлять частини території України, які є просторовою базою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Територія кожного адміністративно-територіального утво­рення має свої межі — умовні замкнені лінії на поверхні землі, що відокремлюють її від інших територій. Ці межі встановлю­ються і змінюються за проектами землеустрою, які розробля­ються державними та іншими землевпорядним організаціями відповідно до техніко-економічного обґрунтування розвитку адміністративно-територіальних утворень, генеральних планів населених пунктів.

Межі адміністративно-територіальних утворень не є постій­ними. З розвитком населених пунктів та збільшенням кількості їх жителів вони можуть змінюватися них нових земельних ділянок. Прийняття рішень про утворен­ня і ліквідацію районів, встановлення і зміну меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст належить, до повноважень Верховної Ради України. Вона приймає такі рішення за поданням Верховної Ради АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад. Рішення про встановлення та зміну меж сіл і селищ приймаються Верховною Радою АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Встановлення та зміна меж районів у містах провадяться на підставі рішень міської ради, які приймаються за поданням відповідних районних у містах рад. Слід зазначити, що повно­важеннями стосовно підготовки висновків про встановлення та зміну меж сіл, селищ, міст і районів, наділені також місцеві державні адміністрації.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне припинення права власності та права користування ними. Правовий режим таких ділянок може бути змінено лише у разі їх вилучення (викупу), що прова­диться згідно з нормами ЗК.

Відповідно до проекту закону про адміністративно-терито­ріальний устрій України межі адміністративно-територіальних утворень будуть встановлюватися: на суші — по характерних точках і лініях рельєфу; на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах — згідно з лініями меж, що проходили на місцевості до їх заповнення; на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, які розташовані на ділян­ках судноплавних і несудноплавних річок, — по середині цих споруд або по їх технологічній осі незалежно від походження меж на воді; за межами землекористувачів; по лінії Державного кордону України тощо.

Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України, форму і порядок видачі якого встановлює Верховна Рада України. Відповідно до зазначеного проекту такий акт має видаватися конкретному адміністративно-територіальному утворенню і повинен містити повні відомості про його межі.

57. Планування використання і охорони земельних ресурсів: загально­державні та регіональні програми використання і охорони земель.

В Україні вся діяльність щодо організації викорис­тання і охорони земель носить плановий характер. Планування раціонального землекористування є скла­довою частиною загальнодержавної системи плануван­ня. Так, Основні напрями державної політики Украї­ни у галузі охорони довкілля, використання природ­них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 бе­резня 1998 року у своєму складі містять спеціальні розділи щодо використання та охорони земельних ре­сурсів. В цьому документі, зокрема, відзначається, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористуван­ня (порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових наса­джень, розораність земель є найвищою в світі та ін.). У зв'язку з викладеним в Основних напрямках перед­бачаються основні заходи щодо збалансованого вико­ристання і відновлення земельних ресурсів. Головним серед них є те, що державна політика охорони і раціо­нального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших захо­дів, які мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Державне планування використання та охорони земель є в Україні об'єктивною необхідністю. Воно обумовлено цілою низкою соціально-економічних фа­кторів і в першу чергу особливою роллю землі в еко­логічній системі.

Оскільки в ст. 1 Земельного кодексу встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, то необхід­ність планування її раціонального використання та охорони стає нагальною.

Та обставина, що певна частина земель не перебуває у власності держави, аж ніяк не впливає на принцип планування використання і охорони земель. Більш того, як свідчить зміст ст. 1 Земельного кодексу, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршува­ти екологічну ситуацію і природні якості землі.

Державне планування раціонального використан­ня і охорони земель характеризується своїми особли­востями.

Завдання планування щодо використання та охо­рони землі полягає в забезпеченні оптимального роз­поділу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також максимально­му збереженні земель сільськогосподарського призна­чення, особливо найбільш цінних сільськогосподарсь­ких угідь. Це пов'язано також із залученням в сіль­ськогосподарський обіг земель, що не використовують­ся, і постійним підвищенням їх родючості, здійснен­ням протиерозійних і протисельових заходів, створен­ням умов для широкої рекультивації земель і всебіч­ної охорони їх від забруднення та засмічення. Для ви­рішення цих завдань розроблюються загальнодержав­ні та регіональні програми використання та охорони земель.

Розроблення загальнодержавних програм викори­стання та охорони земель здійснюється Кабінетом Міністрів України. До повноважень цього органу ви­конавчої влади в галузі земельних відносин належить також і забезпечення виконання вказаних програм. Участь в розробленні та реалізації як загальнодержа­вних, так і регіональних програм використання та охо­рони земель приймають також інші органи державної виконавчої влади. Так, відповідні повноваження в за­значеній сфері мають і центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Міні­стерство екології та природних ресурсів); центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах); Рада Міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації. Крім того, розроблені загаль­нодержавні програми використання та охорони земель обов'язково погоджуються з Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим та обласними радами. Назва­ні органи приймають участь, не тільки у розробленні, але й і в реалізації загальнодержавних і регіональних програм на відповідних територіях.

Розроблення таких програм має за мету забезпечен­ня потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони. Загальнодер­жавні програми використання та охорони земель по­винні затверджуватися Верховною Радою України.

58. Правові засади районування земель.

Використання і охорона сільськогосподарських земель здійснюється згідно з природно-сільськогосподарським районування земель, що становить поділ території урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур., Воно є основою оцінки земель і розробленням землевпорядної документації, пов'язаної з їх використання та охороною.

За результатами робіт з природньо-сільськогосподарського районування земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються дані про структуру сільськогосподарських угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особли­во цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур.Ці схеми (карти) ви­користовуються для визначення екологічно чистих зон ви­робництва сировини для дитячого і дієтичного харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продоволь­чої сировини.

У колишньому СРСР природно-сільськогосподарське району­вання земель становило систему поділу території країни на окремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Воно використовувалося при економічній оцінці земель, а також під час проведення першого туру грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визна­валася природно-сільськогосподарська зона, яка характеризу­валася певним балансом тепла і вологи що впливає на особли­вості ґрунтоутворення та мінерального живлення рослин. У зоні, як правило, переважали відповідні типи і підтипи ґрунтів та рослинності й застосовувалися система заходів раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалась своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь. На території України було виділено 5 природно-сільськогосподарських зон та 2 гірські області'. Відповідно до ч. 4 ст. 179 ЗК та ч. 2 ст. 26 Закону "Про охорону земель" Кабінетом Мі­ністрів України був затверджений порядок здійснення природно- сільськогосподарського районування, а Держкомземом — від­повідні методичні рекомендації.

За результатами еколого-економічного районування визнача­ються ступінь перетворення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) при­родних ресурсів, характеристика природно-ресурсного по­тенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, несприятливі при­родно-антропогенні процеси та еколого-економічна оцінка те­риторії.

Протиерозійне районування дає можливість визначити стан еродованості грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх ди­наміку, природні (кліматичні умови, рельєф, ґрунтовий покрив, підстилаючи породи, характер рослинного покриву та його про­тиерозійні властивості) та антропогенні (розорювання силових земель, вирубування лісів на схилах, співвідношення площ просапних культур і багаторічних трав у сівозмінах) передумови розвитку ерозії.

Відповідно до Методичних рекомендацій, затверджених на­казом Держкомзему від 28 грудня 2004 р. № 420, протиерозійне районування здійснюється у 3 стадії: підготовчі роботи; скла­дання схем, у тому числі комп'ютерних, і карт районування різного масштабу (від 1:200000 до 1:2500000); еколого-еконо­мічна характеристика одиниць районування.

На основі відповідних схем (карт) здійснюється прогнозу­вання процесів ерозії з метою визначення відповідних проти­ерозійних заходів. Рівень забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими небезпечними речовинами визначається в процесі проведення заходів з еко­логічного районування земель.

59. Правові засади зонування земель.

Зонування земель становить поділ території міста або іншого населеного пункту на зони, пояси, райони з метою встанов­лення у них певних обмежень у використанні земель, визначення мінімальних розмірів земельних ділянок, регламентації типів будівель і споруд, які дозволяється будувати в межах цих зон згідно з регіональними та місцевими правилами за­будови.

Перший в історії правовий акт щодо зонування території був прийнятий у 1916 р. муніципалітетом м. Нью-Йорка у зв'язку зі стихійною забудовою району Нижній Манхеттен. Акт регламентував правила забудови міської території, завдяки чому вдалося впорядкувати розвиток міста. В Україні зонуван­ня земель здійснюється відповідно до положень ЗК, законів "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про основи місто­будування", "Про землеустрій", Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів та інших норма­тивних актів.

Регіональні правила забудови встановлюють загальний для територій і населених пунктів області, АРК порядок плану­вання, забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок. Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва і Севастополя, міст республіканського значення АРК, міст обласного значення. Вони встановлюють порядок планування, забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування. Для інших населених пунктів такі правила розробляються та затверджуються відповідними радами на підставі регіональних правил забудови.

Місцеві правила забудови складаються з 2 частин: текстової та графічної — плану зонування. У текстовій частині наво­диться перелік переважних і допустимих видів забудови та інших видів використання земельних ділянок у межах окремих зон. План зонування закріплює поділ території населеного пункту на зони з переважними і допустимими видами використання земельних ділянок.

Затверджений відповідною радою план зонування є офіційним документом, який визначає права власниківземельнихділянок і землекористувачів щодо їх використання, переважно для потреб забудови. Зонування обумовлює поділ земель у межах населеного пункту на окремі земельні ділянки 3 ураху­ванням їх цільового призначення, від якого залежать права та обов'язки землевласника або землекористувача, пов'язані З використанням належної їм ділянки. Воно здійснюється на підставі Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затв. наказом Держкомзему від 26 серпня 1997 р. № 85.

60. Поняття і зміст землеустрою.

61. Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функ­цій.

Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.
Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.
Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами — територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Землеустрій, як сукупність соціально-економічних заходів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використаня та охорони земель незалежно від їх цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).
На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів проводяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробка великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.
Галузеві та відомчі завдання землеустрою залежать від характеру виробництва, його особливостей, спеціалізації. Зокрема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарського виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; організація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сільськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ведення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.
Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землекористувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.
Важливе значення мають також прогнозні та передпроектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її окремих регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою областей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання й охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.
У процесі реалізації зазначених завдань важливим є проведення державної землевпорядної експертизи, яка визначає: питання правового забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання й охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані проектною документацією рішення відносно знімання, збереження та використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, проведенням їх рекультивації.

Здійснення землеустрою регулюється ЗК України, Законом України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.1, Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р.2 та деякими іншими правовими актами. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про землеустрій» об'єктами землеустрою є: територія України; території ад­міністративно-територіальних утворень або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

Землевпорядний процес — це загальний порядок виконання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: порушення клопотання про проведення землевпорядної дії; підготовчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складання проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної документації; затвердження проекту; перенесення проекту в натуру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.

Систему землевпорядних органів в Україні очолює Держземагентство. Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.

Згідно ч.3 п.12,13 Держземагентство здійснює землеустрій відповідно до Закону України "Про землеустрій", у тому числі забезпечує проведення державної інвентаризації земель; забезпечує науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методичне проведення землевпорядних, землеоціночних робіт, пов'язаних із земельними торгами, вживає організаційних заходів щодо проведення земельних торгів та забезпечує здійснення підготовки ліцитаторів.

Згідно ст. 33 ч.1 п.4 абз.9,10, ЗУ «Про місцеве самоврядування» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою. Згідно ст.44 ч.1 п. 16 Закону районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям повноваження координації на відповідні території діяльності місцевих землевпорядних органів.

Також перелік повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері землеустрою достатньо повно відображено у Законі “Про землеустрій”, отже перераховувати їх немає сенсу. Варто лише зазначити, що до органів державної влади, які мають певні повноваження у сфері землеустрою цей нормативний акт відносить: Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. До переліку цих органів можна додати обласні головні управління земельних ресурсів, Київське та Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів, міські (міст обласного та районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів, районні відділи земельних ресурсів.

62. Державний земельний кадастр та значення його ведення.

63. Державний контроль за використанням і охороною земель.

Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Основними завданнями державного контролю за використанням та
охороною земель є:

- забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

- запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

- забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

64. Самоврядний та громадський контроль за використанням і охо­роною земель.

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Відповідно до Закову України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Районні та обласні ради, як це передбачено зазначеним законом, безпосередньо ре здійснюють контроль за використання та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які опосередкованим чином дають змогу контролювати додержання вимог земельного законодавства.

Зокрема, виключно на пленарних засіданнях районної та обласної ради вирішуються питання земельних відносин, затвердження, відповідно до законодавства правил забудови і благоустрою населених пунктів області. Крім того, районні та обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження як: забезпечення ефективного використання природних, в т.ч. і земельних ресурсів; підготовка питань про визначення у встановленому законом порядку території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб; підготовка висновків щодо проектів місцевих містобудівних програм відповідних адміністративно-територіальних одиниць; видача відповідно до законодавства забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд; координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів.