СТРОЕНИЕ ШИРОКОГО ЛЕНТЕЦА. 14 страница

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1525

У межах усього поясу забороняється: скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, лов риби, водопій тварин і інші види водокористування, що впливають на якість води; перебування сторонніх осіб, розміщення житлових та громадських будівель, організація причалів плаваючих засобів, засто­сування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокла­дання трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблювальних та інших будівельно-монтажних робіт, без­посередньо не пов'язаних з експлуатацією, реконструкцією чи розширенням водопровідних споруд та мереж; проведення головної рубки лісу,

У межах першого поясу ЗСО для підземних джерел водо­постачання здійснюється: планування, огородження, озеленення і монтування охоронної сигналізація; оснащення каналізацією будівель з відведенням стічних вод у найближчу систему побуто­вої чи промислової каналізації або на місцеві очисні споруди, розміщені на території другого поясу ЗСО; відведення стічних вод за межі цього поясу.

У ньому забороняється: перебування сторонніх осіб, роз­міщення житлових і господарських будівель, застосування пести­цидів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубо­проводів, видобування гравію чи піску та проведення інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов'язаних з будівництвом, реконструкцією та експлуатацією водопровідних споруд та мереж; скидання будь-яких стічних вод та випасання худоби; проведення головної рубки лісу.

У п. 7 Постанови визначено правовий режим другого поясу ЗСО, і визначено дозволені і заборонені види діяльності для поверхневих і підземних джерел водопостачання. Для повер­хневих джерел водопостачання в межах другого поясу ЗСО здійснюється: виконання заходів щодо санітарного благоустрою території населених пунктів і інших об'єктів (каналізування, облаштування водонепроникних вигребів тощо); купання, за­няття туризмом, водним спортом та вилов риби лише у встанов­лених місцях, погоджених з органами державної санітарно-епідеміологічної служби; оснащення суден, дебаркадерів і брандвахт пристроями для збирання фанових і підсланевих вод і твердих відходів у разі здійснення судноплавства; виконання протиерозійних заходів щодо охорони земель.

У ньому забороняється: розміщення складів паливно-мастильних матеріалів, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення вод; використання хімічних речовин без дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби; розміщен­ня "кладовищ, скотомогильників, полів асенізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд підземної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тваринницьких і птахівничих підприємств і інших сільськогосподарських об'єктів, що створюють загрозу мікробного забруднення води, а також розміщення полігонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків; зберігання і застосування пестицидів та мінеральних добрив; розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), а також ве­дення садівництва та городництва; осушення і використання перезволожених і заболочених земель у заплавах річок; прове­дення головної рубки лісу; здійснення видобутку з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов'язаних з будівництвом та експлуатацією водопровідних споруд; влаштування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж 300 м від берега водного об'єкта.

У межах другого поясу ЗСО для підземних джерел водо­постачання здійснюється: регулювання відведення території під забудову населених пунктів, спорудження лікувально-профілак­тичних і оздоровчих закладів промислових і сільськогосподар­ських об'єктів, а також внесення можливих змін у технологію виробництва промислових підприємств, пов'язаного з ризиком забруднення підземних вод стічними водами; благоустрій про­мислових і сільськогосподарських об'єктів, населених пунктів і окремих будівель, їх централізоване водопостачання, кана­лізування, відведення забруднених поверхневих вод тощо; виявлення, тампонування (або відновлення) усіх старих, не­діючих, дефектних або неправильно експлуатованих свердловин та шахтних колодязів, що створюють небезпеку забруднення використовуваного водоносного горизонту; регулювання будів­ництва нових свердловин.

101. Загальна характеристика правового режиму земель промисло­вості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого при­значення.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення — самостійна категорія земель у складі земель України. Вони займають площу 2,03 млн га.

їх правовий режим визначається нормативними приписа­ми, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріпле­ні в окремих правових актах, присвячених в основному спеці­альній діяльності тих чи інших підприємств, установ та орга­нізацій, зокрема у Повітряному кодексі, законах України «Про державний кордон», «Про оборону України», «Про тран­спорт», «Про телекомунікації», «Про залізничний транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про електроенергетику», «Про автомобільний транспорт».

Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, тран­спорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому по­рядку підприємствам, установам та організаціям для здій­снення відповідної діяльності.

Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підкатегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних зав­дань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних ці­лей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи но­вих видів земель несільськогосподарського призначення. Так, у чинному Земельному кодексі серед земель даної кате­горії самостійне місце посідають землі енергетики, які рані­ше не були відомі законодавству.

Склад земель та особливості використання кожного з наз­ваних видів земель регулюються окремими статтями ЗК Ук­раїни (статті 66—77). Зазначені землі відрізняються від ін­ших категорій земель України своїм основним цільовим призначенням. їх використання пов'язане головним чином з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто во­ни виконують роль просторової операційної бази, території, на якій розміщуються різного роду об'єкти. Цільове призна­чення цих земель відображається у найменуванні їх видів, що цілком логічно й закономірно.

Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених зе­мель базується на єдиних принципах: загальнодержавного та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель.

Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єк­тів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї ка­тегорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення.

Специфіка зазначених земель полягає в тому, що їх фор­мування як самостійної категорії земель здійснюється знач­ною мірою за рахунок вилучення або викупу земель із сфери сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Разом з тим, наявність закріпленого земельним законодав­ством принципу пріоритету сільськогосподарського землеко­ристування зумовлює певне підпорядкування правового ре­жиму зазначених земель інтересам розвитку сільськогоспо­дарського виробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що згідно зі ст. 23 ЗК України для будівництва промислових під­приємств, об'єктів житлово-комунального господарства, за­лізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших пот­реб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського вироб­ництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Суб'єктами прав на зазначені землі можуть виступати під­приємства, установи та організації, тобто юридичні особи. Здебільшого постійними користувачами щодо названих зе­мель є державні підприємства, установи та організації про­мисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших галузей суспільного виробництва. Таке становище цілком ви­правдане, оскільки промисловість, транспорт, енергетика, зв'язок, оборона — це переважно сфера державної діяльності. В той же час не виключена можливість, коли носіями земель­них прав у цих випадках виступають і недержавні, наприклад, комунальні юридичні особи. Тут важливо лише те, щоб діяль­ність, зумовлена цільовим призначенням цих земель, здій­снювалася юридичними особами, які наділені спеціальною (статутною) правоздатністю. Не виключається і використання цих земель названими суб'єктами і на умовах оренди.

З метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефек­тивного землекористування та підприємницької діяльності, заохочення інвестицій до реалізації програм соціально-економічно­го розвитку законодавством передбачена можливість придбання певних земельних ділянок несільськогосподарського призначен­ня, тобто і за рахунок земель, наприклад, промисловості, у при­ватну власність як юридичними, так і фізичними особами.

Порядок використання зазначених земель встановлюєть­ся законом (ч. 2 ст. 65 ЗК), що свідчить про те, що правовою основою нормативного регулювання у цій сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти.

На сукупність правових норм, які присвячені регламента­ції суспільних відносин щодо використання цих земель, по­ширюються спеціальні принципи: загальнодержавного та суспільного значення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення і прин­цип множинності завдань їх використання.

Сутність першого принципу полягає в тому, що названі зем­лі використовуються для забезпечення діяльності саме у тих сферах, які виключно або здебільшого пов'язані з загальнодер­жавними чи суспільними, тобто публічними інтересами. Це стосується, зокрема, земель атомної енергетики, космічної системи, оборони та ін. Згідно зі ст. 84 ЗК України вони не мо­жуть передаватися у колективну і приватну власність, оскіль­ки їм притаманне особливе соціально-економічне значення.

Другий принцип, який характеризує правову регламента­цію використання цих земель, пов'язаний з безліччю конкрет­них цілей несільськогосподарської експлуатації. Він полягає в тому, що землі, які входять до складу даної категорії, можуть ви­користовуватися для вирішення різнопланових завдань. Пере­лік цілей, для яких можуть використовуватися вказані землі, є невичерпним. Але всі завдання, а отже й цілі, об'єднує те, що вони є спеціальними і спрямовані у своїй сукупності на забезпе­чення сталого розвитку основних народногосподарських ком­плексів (промислового, військово-промислового та ін.).

102. Правовий режим земель промислових підприємств: порядок на­дання та вилучення земель, умови використання промислових земельних ділянок.

Землі промисловості — окремий вид земель у складі са­мостійної категорії земель України і їх правовий режим базу­ється на єдиних для даної категорії принципах. До них належать землі, надані для розміщення та експлуатації основ­них, підсобних і допоміжних будівель та споруд промисло­вих, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-по­бутових будівель, інших споруд (ст. 66 ЗК). Саме на цих зем­лях підприємства здійснюють відповідну діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, переробкою сировини, розробкою надр та ін. У зв'язку з цим серед промислових під­приємств розрізняють, такі, що виробляють продукцію, обо­ронні, добувні тощо.

Землі, які забезпечують функціонування промислових підприємств, неоднорідні за своїм складом. Серед них ви­окремлюються, в першу чергу, земельні ділянки, які зай­няті основними, підсобними й допоміжними будівлями та спорудами промислових та інших підприємств. Такі будів­лі та споруди — це об'єкти нерухомого майна, які нероз­ривно пов'язані з відповідними земельними ділянками, що призначені для їх обслуговування. Основними будів­лями та спорудами вважаються такі, що визначають призначення використання земельних ділянок, на яких вони розміщені. Допоміжні будівлі та споруди виконують функції допоміжного (другорядного) значення у процесі використання відповідної земельної ділянки. Підсобні ж об'єкти нерухомості забезпечують функціонування основ­них будівель та споруд.

Крім того, до складу цих земель входять надані у встанов­леному порядку підприємствам земельні ділянки, на яких розміщені під'їзні шляхи, інженерні мережі, адміністратив­но-побутові будівлі та інші споруди, що забезпечують здій­снення підприємствами відповідної діяльності.

Основне цільове призначення цих земель полягає в тому, що вони є основою для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побу­тових будівель, інших споруд.

Особливість земель промисловості полягає в тому, що во­ни використовуються або призначені для забезпечення ді­яльності промислових підприємств і (або) експлуатації об'єк­тів промисловості.

Розміри земельних ділянок, що надаються для потреб про­мисловості, мають бути всебічно обґрунтованими і мінімально необхідними. Вони визначаються відповідно до затвер­джених у встановленому порядку державних норм і проек­тної документації. У зв'язку з тим, що будівництво промисло­вих об'єктів здійснюється, як правило, протягом тривалого періоду, відведення відповідних земельних ділянок здійсню­ється поетапно з урахуванням черговості будівництва і фак­тичного освоєння земель.

Земельні права та обов'язки підприємства при здійсненні відповідної діяльності регулюються актами відомчого управ­ління землекористуванням промислових підприємств відпо­відного виду. Але перелік і зміст прав та обов'язків з викорис­тання й охорони земельних ділянок повинен відповідати ви­могам, закріпленим Земельним кодексом.

Використання земель підприємствами гірничодобувної промисловості характеризується певними особливостями, які зумовлені тим, що право користування відповідними земельними ділянками нерозривно пов'язане з правом ко­ристування надрами. Ці особливості стосуються, зокрема, виникнення земельних прав. Так, законом встановлено, що надання земельних ділянок підприємствам гірничодо­бувної промисловості для потреб, пов'язаних з користуван­ням надрами, проводиться, по-перше, після оформлення у встановленому порядку права користування надрами, по-друге, після відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

У тому разі, коли підприємство гірничодобувної промис­ловості вже використовувало земельну ділянку, пов'язану з користуванням надрами, воно зобов'язане відновити відпо­відну її. Таке відновлення має здійснюватися згідно із затвер­дженим у встановленому порядку проектом рекультивації зе­мель і у відповідні строки.

Користування підприємствами гірничодобувної промис­ловості земельними ділянками, як правило, здійснюється на площі залягання корисних копалин. У зв'язку з цим слід на­голосити, що стосовно забудови таких ділянок Кодекс про надра (ст. 58) встановлює спеціальні вимоги. Так, забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного зна­чення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допуска­ється у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними органами та органа­ми державного гірничого нагляду. Порядок забудови таких площ встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 р.

Навколо промислових об'єктів для забезпечення нор­мальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню та зменшенню їх негативного впливу на людей і довкілля, су­міжні землі та інші природні об'єкти згідно зі ст. 112 ЗК Ук­раїни створюються охоронні зони. Крім того, навколо про­мислових об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих ре­човин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразву­кових та електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізу­ючого випромінювання тощо, з метою відокремлення цих об'єктів від територій житлової забудови відповідно до ст. 114 ЗК України створюються санітарно-захисні зони. У межах цих зон забороняється будівництво об'єктів, пов'яза­них з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель охоронних та санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Землі промисловості використовують державні, кому­нальні та приватні промислові підприємства, а в деяких ви­падках — і громадяни—суб'єкти підприємницької діяльності. При цьому державні та комунальні підприємства виступають суб'єктами постійного землекористування, інші суб'єкти ви­користовують зазначені землі на умовах оренди.

Чинне законодавство не виключає багатосуб'єктності права власності на землі промисловості. Вони можуть пере­бувати не тільки у державній, а й у комунальній та приватній власності.

Можливість виникнення права приватної власності на землі промисловості може бути пов'язана з придбанням земельних ділянок на конкурентних засадах із земель дер­жавної або комунальної власності суб'єктами підприєм­ницької діяльності під забудову відповідно до вимог гла­ви 21 ЗК України.

Право власності на землі промисловості можуть набувати іноземні юридичні особи для здійснення інвестиційної діяль­ності, зокрема за межами населених пунктів у разі придбан­ня об'єктів нерухомого майна.

103. Правовий режим земель транспорту: правова регламентація транспортного землекористування в залежності від видів тран­спорту.

104. Правовий режим земель енергетичної системи та електрозв'язку.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутни­кові засоби зв'язку (ст. 75 ЗК).

До складу цих земель Закон «Про зв'язок» відносить зе­мельні ділянки, надані для будівництва й експлуатації під­земних кабельних, повітряних ліній зв'язку, та проводового мовлення, морських кабельних лінії зв'язку, під кабелі зв'язку при переходах через судноплавні та сплавні річки, озера, во­досховища і канали, під надземні та підземні підсилювальні (регенераційні) пункти, радіорелейних, тропосферних, супутникових ліній зв'язку, телевізійних, радіомовних і прий­мально-передавальних радіостанцій і центрів з антенними системами, будинків, споруд та інших об'єктів, необхідних для експлуатації, технічного переоснащення та реконструк­ції систем електрозв'язку і підприємств поштового зв'язку.

Суб'єктам зв'язку земельні ділянки надаються у влас­ність постійне користування (на період експлуатації засо­бів, споруд і мереж) або на умовах оренди (на період їх бу­дівництва).

Правове регулювання використання земель зв'язку здій­снюється Земельним кодексом, Законом України «Про зв'язок», Правилами охорони ліній зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р., і Правилами користування телеграфним зв'язком, затвердженими постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р.

Уздовж повітряних, підземних і підводних ліній елек­трозв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а та­кож навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та ра­діорелейних ліній, встановлюються охоронні зони, а у разі потреби створюються просіки.

У межах охоронних зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв'язку, а також без присут­ності їх представника забороняється: проводити сільськогос­подарські та земляні роботи на глибині більше як 0,3 м; вико­нувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати ґрунт за допомогою бульдозе­ра, екскаватора, скрепера, грейдера тощо.

На підприємства, установи, організації та громадян, яким надано у власність чи користування земельні ділянки, у ме­жах яких проходять лінії зв'язку та проводового мовлення, покладено відповідальність за проведення робіт на цих ді­лянках. Вони також зобов'язані вживати належних заходів для забезпечення охорони зазначених ліній.

Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводнового мовлення обов'яз­кові для всіх юридичних осіб незалежно від відомчої належ­ності та форми власності, а також громадян, які виконують будь-які роботи у зазначених зонах.

Відповідно до ст. 76 ЗК України землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єк­ти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з ви­користанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єк­ти транспортування електроенергії до користувача. Ці землі задовольняють потреби електроенергетики.

До складу земель енергетичної системи належать землі, і надані під електрогенеруючі об'єкти, перелік яких наводить­ся у законі, та під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.

Суб'єкти електроенергетики, здійснюючи статутну діяль­ність, використовують відповідні земельні ділянки, які нада­ються їм у власність, постійне користування чи оренду. Ці­льове призначення цих ділянок полягає в розміщенні електрогенеруючих об'єктів і об'єктів транспортування електрое­нергії тау подальшій експлуатації цих об'єктів.

Землі енергетики використовують відповідно до вимог Зе­мельного кодексу, Закону України «Про електроенергетику», Правил охорони електричних мереж, затверджених постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р., та ін. Законодавством передбачено, що уздовж повітряних і під­земних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. В цих зонах діють обмеження щодо викорис­тання земель. В них забороняється, зокрема, виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу елек­тричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: будувати житлові, громадські та дачні будинки, влаштовувати будь-які звалища, розпалювати вогни­ща, розміщувати автозаправні станції або інші сховища пально-мастильних матеріалів тощо.

Для гарантування безпеки населення, яке мешкає в райо­ні розташування об'єктів електроенергетики, встановлюють­ся санітарно-захисні зони, розміри і порядок використання яких визначається у нормативно-правових актах та проек­тах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку.

Усі види господарської діяльності в санітарно-захисних зо­нах, дозволені режимом їх використання, можуть проводитися тільки за погодженням з власником об'єкта електроенергетики або уповноваженим органом. Використання об'єктів електрое­нергетики з метою, що суперечить інтересам безпеки людини і Держави, порушує громадський порядок, забороняється.

105. Правовий режим земель, наданих для потреб забезпечення обо­рони країни.

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і не­обхідний елемент її безпеки — це система політичних, еконо­мічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Землі, які обслуговують потреби оборони, характеризують­ся певними специфічними рисами. Вони можуть використо­вуватися лише за цільовим призначенням, яке було визначено рішенням про надання земельної ділянки у користування.

Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військо­вих частин, установ, військово-навчальних закладів, підпри­ємств та організацій Збройних Сил України, інших військо­вих формувань, утворених відповідно до законодавства.

Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації вій­ськових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забез­печенням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військо­вими таборами, військовими складами тощо.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань (розмі­щення військових частин, установ та інших об'єктів, прове­дення вчень та ін.); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів та ін.); створення запасів матеріальних ресурсів мо­білізаційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.).

Цільове призначення земель оборони, характер їх вико­ристання та виконання ними специфічних соціально-еконо­мічних функцій зумовлює перебування їх тільки в державній та комунальній власності.

При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єк­том права саме державної власності. Лише в деяких випад­ках певні земельні ділянки із земель оборони можуть переда­ватись у комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функ­ціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються головним чином у постійне корис­тування. Незалежно від завдань і функцій, покладених на ко­ристувачів землями оборони, вони користуються загальни­ми для всіх землекористувачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'язані із забезпеченням раціональ­ного використання та належної охорони земельних ресурсів.

За потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекорис­тувача чи власника землі. Використання цієї ділянки і при­ведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюють­ся у порядку, встановленому Земельним кодексом.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів створю­ються зони особливого режиму використання земель, право­вий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою ство­рення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та ін­шого військового майна, охорони державного кордону Украї­ни, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом України «Про державний кордон України» вона встановлюється Кабінетом Міністрів і має на меті забез­печувати на державному кордоні належний порядок. Ця сму­га формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включаються насе­лені пункти і місця масового відпочинку населення. У її ме­жах діє особливий режим використання земель.

Згідно з ч. 3 ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режи­му використання земельних ділянок у межах прикордонної смуги закріплені Законом України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України «Про при­кордонний режим» від 27 липня 1998 р. Наприклад, прове­дення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який на­дають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ.

Діяльність з охорони державного кордону здійснюється також у межах контрольованих прикордонних районів.

Специфіка правового режиму земель оборони полягає і у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони — це території з особливим режимом землекористування, який визначається характером оборонного об'єкта. їх можуть встановлювати як у межах земель, наданих для потреб обо­рони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділян­ках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні забо­ронні зони. Внутрішні заборонні зони встановлюють у межах території земельних ділянок, що перебувають у користуванні військових частин. їх розміри і правовий режим визнача­ються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встанов­лення внутрішніх заборонних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель обо­рони для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ді­лянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Об­межувальний режим цих зон має відповідати правилам утри­мання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів.