СТРОЕНИЕ ШИРОКОГО ЛЕНТЕЦА. 6 страница

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1495

Експертна грошова оцінка землі застосовується при встановленні імовірної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ділянок незалежно від типу їх використання та категорії ґрунтів. Вона проводиться шляхом визначення експертом ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо) земельної ділянки, за яку вона може бути продана (придбана) або іншим чином відчужена на дату оцінки з урахуванням характеру цивільно-правового договору. Об'єктом такої оцінки є земельна ділянка або її частина з певним місцем розташування та визначеними щодо неї правами. Вартість об'єкта експертної грошової оцінки розраховується виходячи з характеристик та особливостей земельної ділянки, її правового статусу, місця розташування, кон'юнктури ринку землі, прогнозу його еволюції та аналізу інвестиційної політики. При цьому земельна ділянка (або її частина) розглядається як вільна від забудови, різних поліпшень та придатна для найбільш ефективного використання.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється на основі Методики, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1531, та однойменного Порядку. Визначення вартості земельної ділянки необхідне для встановлення: ціни продажу ділянки, яка приватизується; стартової ціни ділянки під час її приватизації на конкурентних засадах; вартості об'єктів земельної власності, які передаються до статутних фондів господарських товариств і спільних підприємств; вартості права власності на земельну ділянку та грошового виразу обов'язків власників землі і землекористувачів при заставі та банкрутстві, а також під час переходу права власності або права користування ділянкою на підставі цивільно-правових договорів; ціни купівлі (продажу) чи обміну земельної ділянки на вторинному ринку.

Експертна грошова оцінка земельних угідь, які знаходяться у державній або комунальній власності, здійснюється Держкомземом та його органами на місцях, а земельних ділянок, що знаходяться у приватній власності, — експертами на договірних засадах. Оцінка здійснюється у такій послідовності: обстеження земельної ділянки та вивчення ситуації на ринку землі; визначення виду вартості ділянки згідно з умовами договору; складання завдання на оцінку та укладання відповідного договору; збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки; визначення найбільш ефективного використання земельної ділянки; вибір та обґрунтування методичних підходів; визначення вартості ділянки відповідно до обраних методичних підходів та формулювання остаточного висновку; складання звіту. Останній має містити обґрунтування і висновки експерта та затверджуватись у встановленому порядку відповідними органами Держкомзему.

Відповідно до ст. 26 Закону "Про оцінку земель" порядок утворення та діяльність саморегулівних організацій у сфері оцінки земель визначаються законодавством про об'єднання громадян, а їх повноваження — Законом "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Саморегулівні організації оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок є юридичними особами, які діють на засадах самоврядування. Діяльність саморегулівних організацій у сфері оцінки земель не має на меті отримання прибутку.

Порядок визнання центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів статусу саморегульованої організації оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Рецензування звіту з експертної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється у разі обов'язкового проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, а також на вимогу заінтересованих осіб та в інших випадках, визначених законом. Підставою для рецензування звіту з експертної грошової оцінки земельних ділянок на вимогу заінтересованих осіб є їх письмове звернення до осіб, яким відповідно до Закону "Про оцінку земель" надано право здійснювати рецензування. Обов'язковим є рецензування звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок у разі викупу земельних ділянок права приватної власності для суспільних потреб та примусового їх відчуження з мотивів суспільної необхідності. Порядок рецензування звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок визначається Кабінетом Міністрів України.

При проведенні експертної грошової оцінки земельної ділянки застосовуються такі методичні підходи: капіталізація чистого операційного або рентного доходу (пряма і непряма); зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок; врахування витрат на земельні поліпшення.

Методичний підхід, що ґрунтується на капіталізації чистого операційного або рентного доходу, передбачає визначення вартості земельної ділянки від найбільш ефективного її використання з урахуванням встановлених обтяжень та обмежень. Чистий операційний дохід визначається на основі аналізу ринкових ставок орендної плати за землю. Рентний дохід розраховується як різниця між очікуваним доходом від продукції, одержуваної на земельній ділянці (фактичної або умовної), та виробничими затратами і прибутком виробника. Для поліпшення земельної ділянки прибуток, одержаний від використання останньої, визначається шляхом розподілу загального доходу між її фізичними компонентами — землею та земельними поліпшеннями.

72. Правові засади плати за землю: вплив плати за землю на раціо­нальне використання та ефективну охорону земельних ресурсів.

Поняття плати за землю законодавчо не закріплене, проте, виходячи із положень законодавства, її можна визначити як періодичний платіж до бюджету або на користь орендодавця земельної ділянки, що підлягає сплаті землевласниками та землекористувачами за використання земельних ділянок. Економічна природа плати за землю - диференційна рента (доход, який отримує власник від використання землі).

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка.

Значення плати за землю полягає не лише у наповненні відповідних бюджетів або реалізації економічних інтересів власника. Плата за землю стимулює ефективне та раціональне використання землі.

Чинне законодавство України визначає на сьогодні дві форми плати за землю: земельний податок та орендну плату. Відповідно до ст. 14. ч. 14.1.72. Податкового Кодексу земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорона земельних ресурсів включає (ст.205 ЗК):

а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель;

б) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини;

в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами;

г) компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

73. Умови та призначення відшкодування втрат сільськогосподар­ського та лісогосподарського виробництва.

Правовий інститут відшкодування збитків і втрат передбачений законодавством лише стосовно земель сільськогосподарського (щодо втрат — і лісового) землекористування. Це ще раз свідчить про офіційне визнання особливої цінності земель сільськогосподарського призначення (у першу чергу — ґрунтів) та потреб їх посиленої правової охорони.
Норми глав 24 та 36 ЗК України є одним з проявів істотної їх екологізацїї.
Чинний Земельний кодекс чітко не розрізняє поняття збитків і втрат. Проте, можна говорити про різницю суб'єктів, яким відшкодовуються збитки і втрати.
Відповідно до глави 24 ЗК України збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, зокрема, орендарям. А зі ст. 209 ЗК України можна зробити висновок про те, що втрати відшкодовуються відповідним місцевим радам, оскільки їх суми зараховуються на їх спеціальні рахунки.
Крім того, враховуючи усталений досвід розмежування збитків і втрат, а також нормативно-правові акти про порядок їх відшкодування можна дійти висновку про те, що під збитками, завданими власникам земель і землекористувачам слід розуміти суми коштів на відшкодування не стільки пошкодження самих земель (ґрунтів), а тих негативних наслідків, які спричинилися внаслідок вчинення певний дій, що унеможливлюють їх подальше цільове використання.
Збитки значною мірою мають майновий характер, хоч і особливий, оскільки йдеться про збитки у сфері сільськогосподарських земельних відносин. Втрати ж передбачають негативні наслідки для самих сільськогосподарських угідь, як основного засобу виробництва: втрату ґрунтів, ріллі — найціннішої складової земель сільськогосподарського призначення. Отже, втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають значні екологічні й економічні наслідки не лише для землекористувачів, а й для всього земельного фонду України. При цьому неодержані доходи можуть у кілька разів перевищувати дійсні прямі збитки. Втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають, насамперед, втрату самих сільськогосподарських (лісогосподарських) угідь як таких, а також лісових земель та чагарників. До цих втрат відносять також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.
У зв'язку з істотною різницею понять збитків і втрат (що слід чітко позначити в самому Земельному кодексі) останні компенсуються незалежно від відшкодування збитків (ст. 207 ЗК).
Правові умови та підстави відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва закріплено у ст. 207 ЗК України. Втрати означають: а) втрати сільськогосподарських угідь; б) втрати лісових земель та чагарників; в) втрати, завдані обмеженням у землекористуванні; г) втрати, завдані погіршенням земель.
Головним компонентом втрат є сільськогосподарські угіддя, у першу чергу, рілля (ґрунти) як найцінніша складова земель сільськогосподарського призначення. До першої категорії втрат також належать також лісові землі та такі об'єкти, як багаторічні насадження, перелоги, сіножаті, пасовища (точніше — землі під ними). Якщо якийсь із перелічених об'єктів вилучається (викуповується) для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, то виникає обов'язок відшкодування завданих цим втрат.
Відчуження земельної ділянки у власників і землекористувачів (припинення їх прав на ці ділянки) може відбуватися переважно з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. Цей юридичний факт є підставою для відшкодування завданих втрат. Важливо зазначити, що у даному разі не йдеться про правопорушення, а отже відшкодування втрат не має характеру юридичної санкції.
У даному разі втрати відшкодовують ті особи (переважно юридичні, а також фізичні), на користь яких здійснено вилучення чи викуп земель.
Другою підставою, за наявності якої виникає обов'язок відшкодування втрат, є обмеження прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. У цьому разі може йтися як про правомірні дії, так і про правопорушення, які є підставами для відшкодування втрат, завданих власникам і землекористувачам.
Що стосується втрат, завданих у зв'язку “з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон” (п. 3 ст. 207 ЗК), то вони підпадають під першу умову (підставу) для відшкодування втрат. Згідно з Земельним кодексом України конкретний порядок визначення сум втрат сільськогосподарського виробництва (нормативи втрат) встановлює Кабінет Міністрів України. Нині з цього приводу діє постанова Кабінету Міністрів України “Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню” від 17 листопада 1997 р. № 1279, яка потребує приведення її у відповідність до ЗК України 2001 р. Земельним кодексом України в певних випадках передбачено звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Стаття 208 дає досить широкий, але вичерпний перелік тих випадків, коли передбачається це звільнення. Зокрема, громадяни і юридичні особи звільняються від відшкодування зазначених втрат у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культових споруд, кладовищ тощо. Крім того, громадяни та юридичні особи не відшкодовують втрати при будівництві меліоративних та ґрунтоохоронних споруд, видобуванні торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному Для попереднього використання тощо. Без відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва здійснюється внутрішньогосподарське будівництво сільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами, а також громадянами.
Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (ст. 209 ЗК) мають цільове призначення, їх використання залежить від умови відшкодування втрат. Відшкодовуються втрати, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у грошово-компенсаційній формі. Нормативні суми коштів зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад. Це має бути окремий спеціальний рахунок, кошти якого зараховуються до місцевого бюджету.
Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються, згідно зі ст. 209 ЗК України виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних сільськогосподарських угідь, охорону земель. Використання цих коштів на інші цілі не допускається. Суми цих коштів не оподатковуються.
Земельний кодекс не визначає порядку використання коштів, які повинні надходити для відшкодування втрат, одержаних за інших умов їх настання (спричинених обмеженням прав власників земель і землекористувачів, погіршенням земель тощо). Це питання нині регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1279.

74. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопору­шення.

Відповідальність взагалі — це обов'язок відповідати за свою суспільно- негативну поведінку та мати за таку поведінку негативні наслідки.

Юридична відповідальність — це юридичний обов'язок порушника юридичної норми відповідати за свою суспільно-негативну поведінку та прийняти на себе негативні правові наслідки через заходи державного при­мусу.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства — важлива складова правового забезпечення раціонального використання та охорони земель. Вона має місце у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми, з одного боку, і держа­вою в особі її органів — з іншого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, відновлення по­рушених земельних прав, а також на запобігання вчиненню земельних правопорушень.

Юридичний зміст відповідальності полягає у безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майно­вого чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.

Відповідальність за порушення земельного законодавства завжди пов'язана з негативними правовими наслідками як результатом неправо­мірних діянь (дій чи бездіяльності) винної особи. У тих випадках, коли, наприклад, при вилученні (викупі) земельних ділянок для державних або суспільних потреб власникам земельних ділянок або землекористу­вачам завдаються збитки, питання про відповідальність не виникає. Тут мають місце гарантії захисту порушених прав суб'єктів правомірними ді­ями уповноважених державних органів.

Неправомірна поведінка можлива як з боку самих носіїв земельних прав, так і з боку сторонніх осіб. У зв'язку з цим серед негативних право­вих наслідків самостійне місце посідає примусове припинення земельних прав суб’єктів (право власності на земельну ділянку і право на землеко­ристування), яке іноді називають земельно-правового відповідальністю. Крім того, до винних осіб, які вчинили земельне правопорушення, мо­жуть бути застосовані заходи адміністративного, дисциплінарного чи кримінального впливу, а за наявності заподіяної шкоди — її відшкоду­вання.

Відповідальність за порушення земельного законодавства виконує ряд важливих функцій: по-перше, вона виступає як засіб забезпечення виконання вимог зе­мельного законодавства; по-друге, відповідальність у зазначеній сфері є важливим елементом механізму гарантій земельних прав суб'єктів; по-третє, норми цього інституту стимулюють додержання принципів земельного законодавства; по-четверте, в умовах переходу економіки країни до ринкових відно­син зростає роль компенсаційної функції юридичної відповідальнос­ті.

У сучасних умовах земельних перетворень важливого значення на­бувають охоронна, превентивна та виховна функції відповідальності за земельні правопорушення. Вони є засобом охорони та забезпечення вста­новленого у державі земельного правопорядку.

Нарешті, у деяких випадках юридична відповідальність за порушен­ня земельного законодавства виконує каральну функцію, коли вона є на­слідком вчинення кримінальних чи адміністративних правопорушень.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства залежно від вчиненого порушення, застосовуваних санкцій за юридич­ною силою впливу на правопорушників поділяється на адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну.

У правовій літературі іноді обґрунтовується необхідність виділення, поряд із традиційними видами відповідальності, ще й спеціальної від­повідальності за порушення земельного законодавства. Спеціального вважається відповідальність, яку становлять заходи правового впливу на порушників земельного законодавства, передбачені Земельним кодек­сом України та законодавством, що його доповнює. Так, до спеціальної земельно-правової відповідальності у зазначеній сфері пропонують від­нести примусове припинення права користування земельною ділянкою, обов'язок знести власником земельної ділянки чи землекористувачем самовільно зведений об'єкт чи повернути самовільно зайняту ділянку та ін. Така точка зору дискусійна. Заходи впливу на правопорушників, які самовільно зайняли земельну ділянку чи вчинили інше порушення, дійсно передбачені чинним законодавством. Але за своєю суттю вони є специфічними санкціями, які в адміністративному порядку застосову­ють судові та інші органи до правопорушників. Ці санкції можуть сто­суватися як носіїв земельних прав, так і інших осіб-правопорушників. Введення в обіг, поряд з традиційними видами відповідальності, інших її видів навряд чи доцільне.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується з використанням різних за характером заходів впливу па правопорушників. Специфіка їх застосування у кожному випадку залежить від характеру правопорушення та конкретних обставин.

Слід акцентувати увагу на тому, що юридична відповідальність за по­рушення земельного законодавства, поділяючись на різні види, може на­ставати як для фізичних, так і для юридичних осіб. При цьому необхідно пам'ятати, що кримінальна відповідальність в Україні — персоніфікова­ний вид юридичної відповідальності, а тому вона настає виключно для конкретних фізичних осіб у разі вчинення ними злочину. Адміністратив­на та цивільно-правова відповідальність за порушення норм земельного права може наставати і для юридичних осіб.

75. Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства.

Кримінально-правові та адміністративно-правові порушення земельного законодавства можуть відбуватися в процесі набуття та реалізації земельних прав, здійснення управлінських функцій щодо земельного фонду країни, використання земельних ділянок для господарської діяльності, охорони навколишнього природного середовища тощо. У зв'язку з цим кримінальну відповідальність за вчинені злочини та адміністративну відповідальність за допущені проступки слід розглядати як державне реагування на протиправні дії або бездіяльність у сфері земельних відносин з метою охорони земельного ладу та захисту встановленого правопорядку.

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення і має каральний характер. Вона настає за здійснення злочину, яким визнається винне суспільно небезпечне діяння, заборонене КК, під погрозою покарання. Для кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства притаманні наступні ознаки: обмеженість підстав виникнення, винятково особистий характер її застосування, особливий порядок притягнення особи до цього виду відповідальності.

Чинний КК передбачає покарання за наступні злочини у сфері земельних та пов'язаних з ними відносин: самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197-1)1, забруднення та псування земель (ст. 239), порушення правил охорони надр (ст. 240), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247), проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253), безгосподарське використання земель (ст. 254) тощо.

На думку Б.В. Єрофеєва, усі склади злочинів, пов'язані із земельними відносинами, можуть бути поділені на 2 групи: спеціальні, об'єктами яких виступають тільки безпосередньо земельні відносини, і загальні, об'єктами яких, поряд з іншими суспільними відносинами, можуть бути і земельні відносини.

За іншою підставою класифікації зазначені злочини можуть бути поділені на 4 групи, а саме:

1) злочини, що зазіхають на право власності, право землекористування та управління земельними ресурсами;

2) злочини, що носять економічний характер;

3) злочини, що мають екологічний характер;

4) злочини, що пов'язані з тим, що зростає на землі1. Порівняння наведених 2 підстав класифікації кримінальних злочинів у сфері земельних та пов'язаних з ними відносин надає можливість більш повно уявити їх систему та співвідношення.

Спеціальні склади злочинів, що зазіхають на землю як на право власності, право землекористування та управління земельними ресурсами є порушення права власності на землю та права землекористування, а також перешкоджання управлінню земельними ресурсами. З внесенням змін до КК та введенням у його зміст ст. 197-1, до таких злочинів відносяться самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво, що у цілому відповідає сучасним потребам. їх загальним складом є самоправство (ст. 356 КК), посадові злочини, об'єктами яких є встановлений порядок використання й охорони земель та здійснення управління у цій сфері. Спеціальний склад таких злочинів полягає у тому, що вони посягають на землю як на об'єкт права власності, користування та інші права осіб на землю, а також та управління земельними ресурсами країни.

Об'єктом злочинів, що мають екологічний характер є земля як об'єкт екосистеми. Загальними складами таких злочинів є: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК); неприйняття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК); приховування чи перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253 КК). Злочинами зі спеціальними складами є: забруднення та псування земель (ст. 239 КК); порушення правил охорони надр (ст. 240 КК); безгосподарське використання земель (ст. 254 КК).

Об'єктом злочинів, що мають економічний характер є земля як засіб господарювання. В них передбачені загальні склади — навмисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК), необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) тощо. Об'єктом злочинів, які пов'язані з тим, що зростає на землі, є знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), незаконна порубка лісу (ст.246 КК), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК) та інші злочини, передбачені КК.

Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення є найбільш поширеним видом юридичної відповідальності. Вона також має каральний характер. Порушення щодо використання земель, псування земельних ділянок при проведенні будівельних та інших робіт, самовільна зміна режиму використання землі, неприйняття належних заходів для охорони земель заподіюють шкоду земельним ресурсам і слугують підставою для застосування заходів адміністративного впливу. У кінцевому результаті, ці та інші адміністративні правопорушення в галузі земельних відносин посягають на об'єкти права власності Українського народу.

Разом з цим, у ст. 7 КУпАП зазначено, що ні хто не може бути підданий заходу впливу, у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Адміністративна відповідальність застосовується за вчинення адміністративного правопорушення. Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. При цьому, адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені в КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером відповідно до закону не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ст. 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого такому громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. Законами України може бути передбачено й інші види адміністративних стягнень.

Наведені види адміністративних стягнень можуть застосовуватися як основні та додаткові. Так, згідно з ст. 25 КУпАП оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Інші адміністративні стягнення, зазначені в ч. 1 ст. 24 КУпАП можуть застосовуватись тільки як основні. При цьому, за одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Слід зазначити, що все ж основним видом адміністративного стягнення є адміністративний штраф, що накладається у встановленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.

Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення покладається як на осіб, які вчинили проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків, так і на посадових осіб. Це може мати місце, наприклад, при потраві посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжитті заходів щодо боротьби з бур'янами тощо. Посадові особи підприємств несуть адміністративну відповідальність за порушення порядку й умов землекористування (невжиття заходів для охорони ґрунтів від ерозії, використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, порушення затверджених проектів землеустрою тощо), а також за порушення вимог щодо раціонального використання земель (забруднення земель виробничими відходами, стічними водами, несвоєчасне повернення займаних угідь тощо). Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням встановлених правил та інших вимог, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Якщо посадова особа вчинила проступок, не пов'язаний з виконанням своїх службових обов'язків, вона несе відповідальність як громадянин.