СТРОЕНИЕ ШИРОКОГО ЛЕНТЕЦА. 13 страница

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотров: 1545

З моменту видачі лісорубного або лісового квитка виділені лісокористувачеві лісові ділянки (лісосіки) здаються під його охорону. Лісорубний або лісовий квиток може бути анульова­ний за рішенням органів Держлісагенству, власників лісів або постійних лісокористувачів, які видали квиток, відповідно до закону. Строк зберігання виданого лісорубного або лісового квитка — 10 років.

Заготівля деревини під час проведення рубок головного ко­ристування здійснюється з дотриманням принципів безперерв­ного, невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних деревостанів, їх екологічних та інших корисних властивостей. Рубки головного користування проводяться в: експлуатацій­них лісах; захисних лісах, що прилягають до смуг відведення діючих і тих, які будуються, залізниць, автомобільних доріг державного значення, вздовж берегів річок, навколо озер, водойм та інших водних об'єктів, а також захисних лісах, що є бай­рачними або площа яких становить до 100 га, або які розташо­вані серед безлісної місцевості; рекреаційно-оздоровчих лісах, розташованих у межах третьої зони округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів та в лісогосподар­ській частині лісів зелених зон; лісах природоохоронного, на­укового, історико-культурного призначення в межах господар­ської зони національних природних і регіональних ландшафтних парків, а також заказниках. На особливо захисних лісових ділян­ках (крім узлісь уздовж межі з безлісною місцевістю) прове­дення рубки головного користування забороняється.

Для категорій лісів з особливим режимом лісокористування (ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчі та захисні) встановлюються, зокрема, обмежений режим лісокористування за площею і шириною лісосік, термінами примикання, застосування окремих систем і способів рубок. До заготівлі деревини під час прове­дення рубок головного користування в межах розрахункової лісосіки включають перестійні і стиглі деревостани, з яких до першочергової рубки призначають: пошкоджені та ті, що усихають;в яких дозволено проведення рубок головного користування І які за своїм станом визнані у встановленому порядку такими, що потребують термінової рубки, або ростуть на лісових ділянках, які підлягають розчищенню у зв'язку з будівництвом, зокрема, гідровузлів, трубопроводів, доріг, електромереж; які вийшли з підсочування.

Заготівлю деревини під час розчищення просік уздовж ліній зв'язку, електромереж, інших інженерних споруд здійснюють в установленому порядку підприємства, установи, організації або громадяни, у віданні яких вони перебувають. За домовле­ністю заготівлю деревини можуть здійснювати власники лісів або постійні лісокористувачі.

Під час проведення рубок головного користування забезпечу­ється збереження життєздатного підросту і молодняку господарськоцінних порід, не дозволяється вирубування і пошкодження цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, занесених до Черво­ної книги України, насінників і плюсових дерев. Лісові ділянки, вкриті лісовою рослинністю, розташовані між лісосіками, ширина яких перевищує не більш як у півтора рази ширину лісосік, можуть відводитися для рубки одночасно. За всіх наведених умов ширина лісосік, які відводяться для рубки головного користування, не повинна перевищувати 200 м, а лісосік суцільних вузьколісосічних рубок — 80 м.

У лісах, що зазнали радіоактивного забруднення, рубки голов­ного користування проводяться після реабілітації лісів. У лісах, що знаходяться в межах прикордонної смуги, рубки головного користування проводяться з урахуванням режиму території. Особливості проведення рубок головного користування залежно від категорій лісів, породного складу деревостанів, а також лісо-рослинних умов визначаються Держлісагенством за погоджен­ням з Мінприроди. Відповідно до ЛК виключне право на заго­тівлю деревини мають постійні лісокористувачі та власники лісів. У разі здійснення будівельних та інших робіт на лісових ділянках заготівля деревини проводиться тими громадянами та юридичними особами, яким надано земельні ділянки для таких цілей, якщо в рішенні про надання земельної ділянки не пе­редбачено інше.

Виділення лісових ділянок для заготівлі деревини під час проведення рубок головного користування здійснюють підроз­діли з відведення і таксації лісосік, склад яких затверджують власники лісів або постійні лісокористувачі за погодженням з органами Держлісагенству. Підрозділи з відведення і таксації лісосік передають у двотижневий строк виділені лісові ділянки (лісосіки) та документи щодо їх матеріально-грошової оцінки власникам лісів або постійним лісокористувачам.

Основні вимоги щодо рубок формування і оздоровлення лісів (рубки: догляду, санітарні, лісовідновні, переформування, пов'язані з реконструкцією, ландшафтні) встановлюється Пра­вилами поліпшення якісного складу лісів. Для проведення рубок формування і оздоровлення лісів власникам лісів або постійним лісокористувачам також, видається лісорубний квиток в уста­новленому порядку. Заготівля другорядних лісових матеріалів передбачена у ст. 72 ЛК включає; заготівлю живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків.

Заготівля деревних соків здійснюється: з придатних для підсочування дерев на спеціально створених деревостанах; на ділянках лісу, які виділяються за 10 років до проведення рубок головного користування або інших рубок (коли деревостан призначено до рубки); з пнів дерев, зрубаних напередодні соковиділення. У разі погіршення санітарного стану деревостанів заготівля соку припиняється достроково. Обсяги щорічної заго­тівлі другорядних лісових матеріалів визначаються для кожного власника лісів або постійного лісокористувача під час лісо­впорядкування або спеціальних обстежень.

До побічних лісових користувань належать: заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету.

Обсяги щорічного здійснення побічних лісових користувань визначаються для кожного власника лісів або постійного лісокористувача під час лісовпорядкування або спеціальних обсте­жень. Використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здій­снюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового се­редовища та природних ландшафтів, з дотриманням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. Використання корисних властивостей лісів може бути тимчасово зупинене у разі високої пожежної небезпеки, незадовільного стану лісів внаслідок ущільнення грунту їх відвідувачами, ви­никнення вогнищ шкідників і хвороб лісу та інших факторів, що призводять до ослаблення природних функцій лісів. У разі погіршення стану насаджень лісокористувачами з'ясовуються причини погіршення, вживаються заходи до зняття або зни­ження рівня рекреаційного навантаження, а також до усунення, причин такого погіршення та регулювання інтенсивності від­відування.

97. Поняття, склад та характеристика правового режиму земель водного фонду.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є са­мостійною складовою земель України.

До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України, і ст. 4 ВК України земель належать землі, зайняті:

· морями, річками, озерами, водосховищами, іншими во­доймами, болотами, а також островами;

· прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

· гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

· береговими смугами водних шляхів.

Землі в смугах відведення надаються органам водного гос­подарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і ви­користовуються ними для лісопосадок, ремонту споруд, будів­ництва переправ, виробничих приміщень, складів тощо.

Зони охорони встановлюються навколо водойм, водних джерел і гідротехнічних споруд для виконання комплексу сан­ітарних, протиерозійних заходів і створення захисних лісона­саджень з метою збереження і поліпшення водних ресурсів.

Правовий режим земель водного фонду, а також водні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом Украї­ни, Водним кодексом України та Законом України "Про охо­рону навколишнього природного середовища".

Завданням земельного законодавства є регулювання земель­них відносин з метою створення умов для раціонального вико­ристання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворен­ня родючості ґрунтів земель водного фонду, поліпшення навко­лишнього природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю водного фонду.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення ста­ну водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Завданням законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впли­ву господарської та іншої діяльності на навколишнє середови­ще, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікаль­них територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Водне законодавство взаємодіє з нормами міжнародного пра­ва, з цивільним, санітарним, адміністративним, земельним і фінан­совим законодавством. Зокрема, відносини, пов'язані з викорис­танням води, вилученої із водних об'єктів, регламентуються не водним, а цивільним та іншими галузями законодавства.

98. Правове регулювання використання земель водного фонду.

Механізм користування землями водного фонду, виконання комплексу водоохоронних заходів і проведення експлуатаційних робіт для створення сприятливих умов утримання цих земель визначено у Порядку користування землями водного фонду, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р, № 502. Землі водного фонду можуть використовуватися землекористувачами на праві власності, праві постійного ко­ристування і на умовах оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 59 ЗК землі водного фонду можуть знахо­дитися у державній, комунальній і приватній власності. У ст. 5 ВК здійснена конкретизація водних об'єктів загальнодержавного і місцевого значення. Такий поділ водних об'єктів обумовлює особливості правового регулювання їх використання та охорони.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води, територіальне море, поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і вико­ристовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об'єкти в межах природно-запо­відного фонду загальнодержавного значення і водні об'єкти, віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення відносяться поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області І не віднесені до категорії загальнодержавного значення, а також підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. На території України налічується 277 таких об'єктів. Перелік річок і водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення, затверджений наказом Держводгоспу Ук­раїни від 3 червня 1997 р. № 41.

У державній власності знаходяться землі водного фонду, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, та прилеглі до них, що задовольняють державні та суспільні потреби. У комунальній власності можуть знаходитися землі, зайняті водними об'єктами місцевого значення, і землі при­леглі до них, що задовольняють суспільні потреби.

Громадянам і юридичним особам за рішенням органів вико­навчої влади або місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у приватну власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га), а отже, і землі водного фонду, на яких ці об'єкти знаходяться, та прилеглі до них. Таким чином, водні об'єкти площею понад 3 га не можуть знаходитися в приватній власності. Вони можуть передаватися лише іншим у державну або комунальну власність.

Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановле­ному порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. У ч. 2 ст. 59 ЗК не міститься будь-яких обмежень щодо суб'єктів права приватної власності на замкнені природні водойми. У ній лише зазначено, що ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак аналіз підстав набуття права приватної власності на землю громадянами і юридичними особами, передбачений ст.ст. 81, 82 ЗК, дозволяє зробити висновок, що за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування землі водного фонду (загальною площею до 3 га) можуть бути безоплатно передані лише грома­дянам чи юридичним особам України.

Землі водного фонду можуть використовуватися земле­користувачами на праві постійного користування. Відповідно по ч. 3 ст. 59 ЗК у постійне користування такі землі можуть надаватися за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування лише державним водогосподарським організа­ціям для догляду за водними об'єктами, прибережними за­хисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Отже законо­давець обмежує коло суб'єктів права постійного користування зазначеною категорією земель як за формами власності, так і за цілями використання.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комуналь­ній власності, без встановленого строку. Право постійного ко­ристування земельною ділянкою водного фонду набувають лише державні водогосподарські організації для досягнення визна­чених законодавцем цілей: догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, бере­говими смугами водних шляхів тощо. Усім іншим юридичним особам землі водного фонду в постійне користування не на­даються. Вони можуть користуватися землями цієї категорії лише на умовах оренди.

Право власності та право постійного користування земельною ділянкою водного фонду виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право власності і право постійного ко­ристування землями водного фонду засвідчується державним актом, що видається і реєструється виконавчим органом сіль­ської, селищної, міської ради, Київською і Севастопольською міською державною адміністрацією за місцем розташування земельної ділянки. Форми державних актів на право власності та на право постійного користування земельною ділянкою затверджені постановою Кабінету Міністрів України.

Органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передавати громадянам і юридичним особам на умовах оренди земельні ділянки прибереж­них захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота й острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, про­ведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до Закону "Про оренду землі" право оренди зе­мельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендарями земельних ділянок водного фонду можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни і особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання і організації, а також іноземні держави, А орендо­давцями можуть виступати власники земельних ділянок чи уповноважені ними особи, передбачені ст. 5 зазначеного За­кону. Користування земельного ділянкою водного фонду для цілей — сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо на умовах оренди здійснюється орендарем відповідно до договору оренди і з додержанням вимог щодо охорони водойм від забруднення, засмічення і замулення, а також державних норм, правил і санітарних вимог.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом "Про оренду землі" і ст. 93 ЗК, а пов'язані з орендою водних об'єктів — ст. 51 ВК. Водне і земельне законодавство по-різному регулюють передачу в оренду водних об'єктів. Так, ВК до­пускає оренду для певних цілей лише водних об'єктів місцево­го значення (оренда водних об'єктів державного значення ним не передбачена), А ЗК передбачає надання в оренду водного фонду для певних цілей незалежно від значення і правового режиму водного об'єкта.

Використання земельних ділянок водного фонду для ри­бальства здійснюється за згодою їх власників або за погоджен­ням із землекористувачами, Користування такими ділянками має здійснюватись з додержанням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення, замулення, а також дер­жавних норм, правил і санітарних вимог.

Відповідно до Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 557, визначено механізм видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду. Строк дії дозволу зале­жить від строків, необхідних для проведення відповідних робіт визначених проектною документацією. Якщо суб'єкт госпо­дарювання не закінчує роботи у передбачений дозволом строк, він подає органу, який видав дозвіл, заяву про продовження Строку дії дозволу з поясненням причин невиконання робіт. Заява розглядається з дотриманням процедури видачі дозволу, передбаченої Порядком.

99. Особливості правового режиму прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів.

У ст. 1 ВК прибережна захисна смуга визначена як частина водоохоронної зони відповідної ширини уздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, прибережна захисна смуга є частиною водо­охоронної зони і встановлюється у її межах з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЗК при­бережні захисні смуги встановлюються по берегах річок і навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) ши­риною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га — 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га — 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м. При крутизні схилів більше 3 градусів, мінімальна ширина прибережної захис­ної смуги подвоюється.

Згідно з ч. 3 ст. 60 ЗК розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з урахуванням містобудівної документації. Відпо­відно до ч. 5 ст. 88 ВК уздовж морів і навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менш як 2 км від урізу води. Отже, ширина прибережної захис­ної смуги уздовж і навколо указаних водних об'єктів встанов­люється за проектом землеустрою, але її ширина не може бути меншою 2 км від урізу води. Розмір і межі цієї смуги в межах населених пунктів встановлюються з додержанням існуючої містобудівної документації.

Для зменшення обсягів забруднень з дифузних берегових джерел передбачається встановлення водоохоронних зон та при­бережних захисних смуг уздовж морів, морських заток, лиманів і малих річок також і Загальнодержавною програмою охорони та відтворення довкілля Чорного та Азовського морів.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх території здійснюється місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування, а також органами з питань охорони навколишнього природного середовища. Так, наприклад, згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, затв. наказом Мінприроди від 6 грудня 2006 р. № 528, інспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за використанням морських, поверхневих вод та охороною їх від виснаження, засмічення і забруднення промисловими, побутовими, баластними та іншими стічними і дренажними водами та скидами, проведення різних видів робіт на водних і водогосподарських об'єктах І в прибережних водо­охоронних зонах (смугах тощо).

Користування землями прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм і на островах здійснюється в режимі обмеженої господарської діяльності. Ці смуги є природоохо­ронними територіями, на яких забороняється діяльність, що негативно впливає чи може вплинути на стан смуг, а також суперечить їх призначенню. У прибережних захисних смугах уздовж рік, навколо водойм і на островах забороняється; розо­рювання земель (крім підготовки грунту для залуження і за­лісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних, і-лінійних) у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів вироб­ництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

На територіях зазначених смуг допускається розміщення об'єктів водопостачання, рекреації, рибного і мисливського господарства, а також гідротехнічних, гідрометричних і ліній­них споруд при наявності дозволу на природокористування. Об'єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, які не відпо­відають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Прибережні захисні смуги уздовж морів, морських заток і лиманів входять у зону санітарної охорони морів і можуть використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізова­ним водопостачанням І каналізацією. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: влаштування полігонів побутових і промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення госпо­дарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 куб. м на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; застосування сильнодіючих пестицидів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках при­бережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів і на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруд­нення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних і гідрометричних споруд, водойм і гребель згідно з ч. 1 ст. 63 ЗК на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які роз­робляються і затверджуються водокористувачами за погоджен­ням зі спеціально уповноваженими державними органами з питань охорони навколишнього природного середовища, земель­них ресурсів і водного господарства. Земельні ділянки в межах зазначених смуг надаються для створення водоохоронних лісо­насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротех­нічних споруд, будівництва переправ тощо. ЗК не визначає кола суб'єктів, кому ці землі можуть надаватися в користуван­ня. А у ст. 91 ВК це коло визначене. Згідно з нею такими суб'єктами можуть бути органи водного господарства та інші організації, що використовують їх для спеціальних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЗК берегові смуги водних шляхів встановлюються на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних Із судно­плавством. Основні принципи і механізм встановлення цих смуг і користування ними визначені Порядком складання паспортів річок і Порядком установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними, затв. постановою Кабінету Мі­ністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347.

Розміри ділянок берегових смуг судноплавних водних шляхів, що потребують відведення земель для проведення робіт, пов'яза­них із судноплавством, і розміщення необхідних споруд для річкового флоту, визначаються за проектами землеустрою берегових смуг водних шляхів, які розробляються і затверджу­ються Мінтрансом за погодженням з відповідними органами Мінекоресурсів, Держводгоспу (Держводагенства), Держкомзему спорудження тимчасових будівель і споруд та проведення інших робіт у межах берегових смуг водних шляхів, які не визначені проектом їх землеустрою, допускається за погодженням із сільською, се­лищною, міською радою.

У межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влашту­вання причалів, встановлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; встановлення берегових навігаційних знаків; установлення гідрометеороло­гічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберіган­ня суднового обладнання; влаштування тимчасових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.

Користувачі берегових смуг водних шляхів зобов'язані користуватися: береговими смугами за призначенням; суворо дотримувати встановленого режиму їх використання; вживати заходів щодо охорони земель зазначених смуг від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення; забезпечувати непро-никнення стічних вод, отрутохімікатів і мінеральних добрив через берегові смуги водних шляхів у річки та водойми. На берегових смугах водних шляхів забороняється будь-яка діяль­ність, що суперечить їх цільовому призначенню, а господарська діяльність обмежується відповідно до ст. 89 ВК.

100. Правовий режим територій і зон санітарної охорони водних об'єктів.

Відповідно до ст. 1 ВК зона санітарної охорони водних об'єктів — це територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання по­гіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також забезпечення охорони водо­провідних споруд. У ст. 93 ВК зазначено, що з метою охорони иодних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони (далі ЗСО), які поді­ляються на пояси особливого режиму.

Правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2024. Зазначені зони створюються на всіх госпо­дарсько-питних водопроводах незалежно від їх підпорядко­ваності або типу джерела водопостачання. Залежно від типу джерела водопостачання (поверхневий, підземний), ступеня його захищеності та ризику мікробного та хімічного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються межі ЗСО та їх окремих поясів. Межі ЗСО визначаються проектом землеустрою і встановлюються органами місцевого самовряду­вання на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного госпо­дарства та геології. У разі розташування ЗСО на територіях двох і більше областей їх межі встановлюються Кабінетом Мі­ністрів України за поданням Мінрегіонбуду та за погодженням з Міністерством охорони здоров'я, Мінекобезпеки, Мінприроди, Держкомземом, Держводгоспом та відповідними органами місце­вого самоврядування.

ЗСО поверхневих і підземних водних об'єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на 3 пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) охоплює територію розміщення водозабору, майданчики водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) і третій пояс (спостережень) включають територію, призначену для охорони джерел водопостачання від забруднення. Усі водозабори повинні мати обладнання для систематичного контролю відповідно до обсягу фактичної подачі води їх проектній потужності та дозволи на спеціальне водокористування.

з освітленням на судноплавних водних об'єктах; проведення будівельних робіт з метою відведення стічних вод у найближчу систему побутової каналізації чи на місцеві очисні споруди; встановлення водонепроникних приймачів для нечистот та побутових відходів з наступним їх вивезенням та дезінфіку­ванням у разі відсутності каналізації; обладнання водозаборів рибозахисними пристроями.