|
|||||
Приготування розчинівДата добавления: 2014-06-18 | Просмотров: 1682
Якщо розчин готується безпосередньо на будівельному майданчику, воду підігрівають до +56 — +60°С за температури зовнішнього повітря — 10°С. Якщо температура зовнішнього повітря —11— 20°С, то до +65 - +80°С, Температура розчину на виході з розчинозмішувача має бути відповідно +20 — +25 і +35 — +40°С, а під час накидання розчину має бути відповідно +15 - +20 і +30 - +35°С. Для приготування розчину використовують дрібний пісок крупністю до 1,2—1,5 мм, щоб можна було затирати штукатурку безпосередньо по ґрунту без додаткової накривки. Після просіювання пісок підігрівають. Вапно застосовують свіжогашене або у вигляді вапняного тіста. Для одержання свіжогашеного вапна на об'єкті гасять мелене вапно-кипілку, яке потім пропускають крізь часте сито і використовують через 48 годин. Порівняно зі звичайним гашеним вапном (тістом) мелене негашене вапно виділяє під час гасіння в штукатурці велику кількість тепла. Тужавлення розчинів, до яких входить вапно, відбувається швидше, що дає можливість застосовувати розчини в зимовий час. Недоліком меленого негашеного вапна вважають те, що воно швидко гаситься за рахунок вологи, яка знаходиться у повітрі, й карбонізується під час перевезення його без належної упаковки, тому його важко зберігати. Для обштукатурювання товстою накиддю (гурти, карнизи) використовують розчини з протиморозними домішками. Під час обштукатурювання гладких поверхонь стін незалежно від температури зовнішнього повітря для ґрунту і накривки застосовують розчин у співвідношенні 1:1:4 (цемент : вапно : пісок) із зернами піску крупністю до 1,2 мм. Якщо пісок крупніше 1,2 мм, то склад розчину для ґрунту змінюється — 1:1:5. Консистенція розчинів характеризується осіданням стандартного конуса 9—11 см, тому що за низьких температур і посиленому вітрі рідкий розчин замерзає швидше і штукатурка руйнується. Застосовуючи у розчинах солі як протиморозні домішки необхідно пам'ятати, що після висихання штукатурки можлива поява висолів. У цьому разі обштукатурені місця після сушіння обметають щіткою або ганчіркою, промивають водою. Якщо у процесі роботи використовують розчинонасоси, то їх встановлюють у теплому приміщенні, а шланги, які виводять назовні, обертають повстю і мішковиною. Після кожного робочого дня розчинонасос і шланги оглядають, промивають спочатку холодною, а потім гарячою водою, щоб видалити намерзлий розчин. Готуючи поверхню, зчищають відшаровану штукатурку і відбиті місця, прогрівають паяльною лампою чи газовим факелом. Після цього поверхню очищають сталевими щітками від кіптяви. Розчин накидають на суху теплу поверхню. Поверхня вбирає з розчину зайву вологу, і він швидше тужавіє й підсихає. За один прийом накидають шар штукатурки завтовшки 20—25 мм. Через 15—20 хв. поверхню затирають. Якщо шар штукатурки завтовшки понад 25 мм, розчин накидають у два прийоми. Другий шар накидають, коли перший уже затужавів, але ще не замерз. Якщо розчин накидати на замерзлий шар, то під час відтавання він зруйнується. За витягування карнизів, поясків, наличників, гуртів, поверхню розбивають на невеликі ділянки, щоб не залишати опорядження розчином до наступного дня. Через те, що розчини на меленому негашеному вапні відрізняються швидким терміном тужавлення, набризк і фунт накидають один за другим без перерви.
|
При использовании материала ссылка на сайт Конспекта.Нет обязательна! (0.027 сек.) |