Приготування розчинів

Дата добавления: 2014-06-18 | Просмотров: 1687

Якщо розчин готується безпосередньо на будівельному майдан­чику, воду підігрівають до +56 — +60°С за температури зовнішньо­го повітря — 10°С. Якщо температура зовнішнього повітря —11— 20°С, то до +65 - +80°С,

Температура розчину на виході з розчинозмішувача має бути відповідно +20 — +25 і +35 — +40°С, а під час накидання розчину має бути відповідно +15 - +20 і +30 - +35°С.

Для приготування розчину використовують дрібний пісок крупністю до 1,2—1,5 мм, щоб можна було затирати штукатурку безпосередньо по ґрунту без додаткової накривки. Після просіювання пісок підігрівають.

Вапно застосовують свіжогашене або у вигляді вапняного тіста. Для одержання свіжогашеного вапна на об'єкті гасять мелене вапно-кипілку, яке потім пропускають крізь часте сито і використову­ють через 48 годин. Порівняно зі звичайним гашеним вапном (тістом) мелене негашене вапно виділяє під час гасіння в штука­турці велику кількість тепла. Тужавлення розчинів, до яких вхо­дить вапно, відбувається швидше, що дає можливість застосовува­ти розчини в зимовий час. Недоліком меленого негашеного вапна вважають те, що воно швидко гаситься за рахунок вологи, яка зна­ходиться у повітрі, й карбонізується під час перевезення його без належної упаковки, тому його важко зберігати.

Для обштукатурювання товстою накиддю (гурти, карнизи) ви­користовують розчини з протиморозними домішками. Під час об­штукатурювання гладких поверхонь стін незалежно від температу­ри зовнішнього повітря для ґрунту і накривки застосовують розчин у співвідношенні 1:1:4 (цемент : вапно : пісок) із зернами піску крупністю до 1,2 мм. Якщо пісок крупніше 1,2 мм, то склад розчи­ну для ґрунту змінюється — 1:1:5.

Консистенція розчинів характеризується осіданням стандарт­ного конуса 9—11 см, тому що за низьких температур і посиленому вітрі рідкий розчин замерзає швидше і штукатурка руйнується.

Застосовуючи у розчинах солі як протиморозні домішки не­обхідно пам'ятати, що після висихання штукатурки можлива поява висолів. У цьому разі обштукатурені місця після сушіння обмета­ють щіткою або ганчіркою, промивають водою. Якщо у процесі ро­боти використовують розчинонасоси, то їх встановлюють у тепло­му приміщенні, а шланги, які виводять назовні, обертають повстю і мішковиною. Після кожного робочого дня розчинонасос і шланги оглядають, промивають спочатку холодною, а потім гарячою во­дою, щоб видалити намерзлий розчин.

Готуючи поверхню, зчищають відшаровану штукатурку і відбиті місця, прогрівають паяльною лампою чи газовим факелом. Після цього поверхню очищають сталевими щітками від кіптяви. Розчин накидають на суху теплу поверхню. Поверхня вбирає з розчину зайву вологу, і він швидше тужавіє й підсихає.

За один прийом накидають шар штукатурки завтовшки 20—25 мм. Через 15—20 хв. поверхню затирають. Якщо шар штукатурки завтов­шки понад 25 мм, розчин накидають у два прийоми. Другий шар наки­дають, коли перший уже затужавів, але ще не замерз. Якщо розчин на­кидати на замерзлий шар, то під час відтавання він зруйнується.

За витягування карнизів, поясків, наличників, гуртів, поверхню розбивають на невеликі ділянки, щоб не залишати опорядження роз­чином до наступного дня. Через те, що розчини на меленому негаше­ному вапні відрізняються швидким терміном тужавлення, набризк і фунт накидають один за другим без перерви.