Залежність температури розчину від температури повітря

Дата добавления: 2014-06-18 | Просмотров: 1587

Таблиця 18

Для приготування розчину використовують дрібний пісок (розмір зерен до 1,2—1,5 мм), просіяний крізь сито з отворами 2x2 мм, щоб можна було затирати штукатурку безпосередньо по ґрунту без додатко­вої накривки. Після просіювання пісок підігрівають.

Вапно застосовують свіжогашене або у вигляді вапняного тіста. Для одержання свіжогашеного вапна на об'єкті гасять мелене вапно-кипілку, яке потім пропускають крізь часте сито і використовують через 48 годин. Порівняно зі звичайним гашеним вапном (тістом) мелене негашене вапно виділяє під час гасіння в штука­турці велику кількість тепла. Тужавлення розчинів відбувається швидше, а це і дає можливість застосовувати такі розчини для об­штукатурювання фасадів у холодну пору року за несприятливих погодних умов.

Недоліком меленого негашеного вапна вважають те, що воно швидко гаситься за рахунок волога, яка міститься в повітрі, і карбонізується під час перевезення без спеціальної упаковки. Тому його важко зберігати як під час перевезення, так і на будівельному об'єкті.

Для штукатурки з товстими наметами (гурти, карнизи) використо­вують розчини з протиморозними домішками. Розчини з домішками застосовують за температури зовнішнього повітря нижче — 5°С.

За обштукатурювання гладких поверхонь стін, незалежно від температури зовнішнього повітря, для ґрунту і накривки застосо­вують розчин складом 1:1:4 (цемент : вапно : пісок) із зернами піску крупністю до 1,2 мм. Якщо пісок крупніше 1,2 мм, то склад розчину для ґрунту замінюють на 1:1:5 (цемент: вапно: пісок).

Розчини готують з осіданням стандартного конуса 9—11 см, то­му що за низьких температур і посиленому вітрі рідкий розчин за­мерзне швидше і штукатурка зруйнується.

Застосовуючи у розчинах солі, треба пам'ятати; що після виси­хання штукатурки можлива поява висолів. За появи висолів об­штукатурені місця після просушування обмітають щіткою або ганчіркою, а потім промивають водою.

Розчинонасоси встановлюють у теплому приміщенні, а шланги, які виводять назовні, обертають повстю і мішковиною. Після кожного робо­чого дня розчинонасос і шланги оглядають, промивають спочатку холод­ною, а потім гарячою водою, щоб видалити намерзлий розчин.

Істотну роль в обштукатурюванні фасадів у зимовий період ві­діграє підготовка поверхонь. Спочатку відбивають відшаровану штукатурку. Потім поверхню відбитих місць прогрівають паяль­ною лампою або газовим факелом. Після цього поверхню очища­ють сталевими щітками від кіптяви. Розчин накидають на суху теп­лу поверхню. Зайва волога всмоктується з розчину поверхнею, за­вдяки чому він швидше тужавіє і підсихає.

За один прийом накидають шари штукатурки завтовшки 20— 25 мм. Через 15—20 хв. поверхню затирають. Якщо штукатурка зав­товшки понад 25 мм, розчин накидають у два прийоми. Другий шар накидають, коли перший уже затужавів, але ще не замерзнув. Якщо розчин намазують на замерзлий шар, то за відтавання руйнується верхній шар штукатурки.

Роботу організовують так, щоб протягом робочої зміни була повністю обштукатурена та чи інша ділянка. На невеликих ділян­ках розчин накидають вручну, за великих обсягів робіт — пневма­тичними розчинонасосами.

Під час витягування карнизів, поясків, наличників, гуртів по­верхню розбивають на невеликі ділянки, щоб не залишати опоряд­ження шару розчину на наступний день.

Оскільки розчини на меленому негашеному вапні відрізняють­ся швидким терміном тужавлення, набризк і ґрунт накидають один за одним без перерви.